Нотатки Українського Імперіяліста™

В зв’язку з нещодавніми подіями, у мережі відновилась суперечка навколо цього скану:

Окрім заперечень самої Тетяни Чорновіл [link], нещодавно свої зауваги опублікував дехто Ігор Балабан [link]. Якщо коротко, то аргументи Чорновол та Балабан &Co зводяться до наступного:

1. У 1996-му році Тетяна Проживала в Києві, а не в Київській області. Оскільки Тетяна киянка, то лікуватись вона мала у міській Лікарні ім. Павлова на Фрунзе.
2. Папір на довідці ненормально жовтий і у 2001-му році вже не користувались друкарськими машинками.
3. Лікарня знаходиться у Глевасі і не може відноситись до Києва, «двійка по географії». Номер лікарні не №3, а №1 і вона не МКПНЛ, а ОПНМО.
4. Вказаний на наборному штампу ІНН не видається юрособам, кількість цифр не співпадає, тощо.
5. Шарій – говножер, окрім цього скану існує ще один.

Почну з кінця.

5. Шарій.

Шарій дійсно говножер. Що дуже характерно, говножер Шарій потім вибачився (що підозріло), послався на джерела з МВС та приховав запис. При цьому дуже підозрілою є поява в мережі іншого «скана», який є творчою обробкою в фотошопі першого, з додаванням очевидно абсурдних реквізитів. Питання, кому треба виготовляти очевидно підробний скан, з елементів вже опублікованого скану? Відповідь дуже проста, це стандартна технологія засмічення ефіру, коли виготовляється зовні подібна містифікація, щоб: а. по-перше, викликати відчуття відрази до оригінального документу; б. по-друге, зробити саму підробку мішенню критики за принципом ignoratio elenchi.

Сам факт появи підробки є ознакою того, що перший документ мав місце існувати. І це викликає певні питання.

4. ІНН.

Слід помітити: номер не є містифікацією. Він не є ЄДРПОУ (система запрацювала якраз у 2001-му році), він не має відношення до ПДВ. Ми не знаємо, чи є цей номер посвідчення чи диплома лікаря. Цей номер не є Індивідуальним Податковим Номером особи, оскільки цей реквізит скорочено записується як «ІПН», а не «ІНН». Більш того, ІПН юрособи – 12 знаків, фізособи – 10 знаків.

У 2000-му році заклади у Глевасі проходили акредитацію на роботу з психіатричними ворорими та наркотично залежними. Це може бути номер акредитації. В кінці-кінців, це може бути звичайна система внутрішньої нумерації документів.

3. Номер лікарні.

Офіційна назва вказаного закладу у Глевасі: «КИЇВСЬКА МІСЬКА ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНА ЛІКАРНЯ № 3 (КМПНЛ № 3)». Код ЄДРПОУ цієї організації: 02125838. Розташована вона «08631, Київська обл., Васильківський район, селище міського типу Глеваха, ВУЛИЦЯ ПАВЛОВА, будинок 7″, засновником є «КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Код ЄДРПОУ засновника: 00022527″.

Це офіційна інформація. Я знаю, що декому хотілося б, щоб у розміщенні деяких органів була якась логіка, всі вони були за різними адресами, а абревіатури не збивали з пантелику. Але це не так. Київська міська психоневрологічна лікарня №3 знаходиться у СМТ Глеваха і це факт.

2. Папір жовтий, друкарські машинки.

Якщо не рахувати штучно зістареної містифікації, то папір на скані – звичайний некрейдований пісчий папір [link]. Випускали такий в неймовірній кількості у СРСР і я точно пам’ятаю, як на цих запасах друкував на матричному принтері реферат у 2003-му році. Можу навіть сказати чому від вітчизняного паперу відмовились на користь білого імпортного: під час друку на нових принтерах на ньому чорнила розтікались.

Стосовно друкарських машинок, то можу розповісти історію: один мій знайомий, на новий 2000-й рік потрапив в лапи патрулю ППС з пяткою драпу. Намагаючись вислизнути з чіпких пазурів рідної міліції, маленький укуриш не вигадав нічого кращого, ніж заканючити «ну в ж чули про ПРОБЛЕМУ 2000, відпустіть до дому, у мене комп влючений лишився, він зіпсується».

«Так ти КОМП’ЮТЄРЩІК!» радісно запитали менти і відправили укуриша «чініть в райотдєл». Лагодив він комп секретарки голови цієї установи. Це був єдиний комп’ютер у будівлі. Всі інші друкували на друкарських машинках.

1. Прописка Чорновол.

Мабуть не секрет, що наша медицина прив’язана до місця проживання хворого. Місце проживання та зареєстроване місце проживання – різні речі. Кожен некиянин, який має дитину з якою живе в Києві, знає що для того, щоб отримати лікування в муніциальних закладах охорони здоров’я, слід написати заяву, в якій буде вказано фактичне місце проживання. Тетяна Чорновол сама визнає, що тоді була неповнолітньою.

Але це не все. Найцікавіше в Київський міській психоневрологічній лікарні № 3, це те, що ця лікарня є відділенням з посиленим наглядом для застосування за рішенням суду до психічно хворих примусових заходів медичного характеру.

Це значить, що Тетяна могла потрапити туди не тільки з волі батьків, але й примусово за рішенням суду, чи (зважаючи на те, що у 1996-му діяло ще радянське законодавство) розчерком пера слідчого чи прокурора.

Скажу більше, витребування довідки про осудність, є стандартною процедурою для слідчого, що вів кримінальну справу Чорновол у 2001-му році.

Висновок: Я не знаю, чи є Тетяна Чорновол психічно хворою. Я не знаю, чи є ця довідка підробкою, і у випадку того, якщо вона є такою, чи виготовили її у 2001-му році, чи у 2012-му. Я не знаю, робив це сам слідчий, чи може папір йому потрапив з рук самої Тетяни чи її родичів для закриття кримінальної справи.

Але я знаю дуже просту штуку: щоб перевірити цей скан я підняв чимало джерел. Як номер лікарні, так її назва виявились адекватними. Спеціалізація, зважаючи на постійні конфлікти Чорновол, теж близька до сфери її життєвих інтересів.

Я не знаю як роблять підробки, але так їх не роблять. З іншого боку, саме так брешуть, коли випливають [link] неприємні деталі біографії.

ЩЕ:

Психіатрична лікарня на Фрунзе, є важливою частиною київського міського фольклору. Її назва, адреса і навіть пофарбований зеленою фарбою бюст П. Павлова – постійний антураж різноманітних жартів та анекдотів. На цьому фоні дуже дивно, що киянка Т. Чорновол зробила вигляд, що не знає де ця лікарня знаходиться. Це виглядає так, немов москвич якого підозрюють в кишеньковій крадіжці на Червоній Площі, зробив вигляд, що не знає де знаходиться Кремль…

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Завжди цікавився умовами, в яких творять різноманітні «генії». У найбільшого знавця «величної російської культури», якого я знав – смерділо з рота гнилими зубами. Це приблизно так і виглядало – стоїть воно з палаючим поглядом, віщає про велич культури Пушкіна та Чєхова, а у тебе перед очима зеленіє від воні. А геній повчає про провінційність української культури, і мабуть же тріумфує, от як він приклав «свідомих», що вони з кімнати тікають.

Інший «геній», якого я згадую, був філософ. Не пам’ятаю, як я опинився в гостях у філософа, але пам’ятаю як мене вивернуло посеред коридору. Геній віщає про неможливість досягнення об’єктивного знання, про визначальну помилковість свідомості, а я відходжу у вбиральню і бачу лайно. Багаторічні шари лайна розмазані аж коричневим йоржиком на жовтому від старості «сталінському» унітазі.

Не менш цікаві умови, в яких творить наш старий знайомий [link] – великий спеціаліст по кокакольному фрекінгу [link], а за сумісництвом хохляцький поцрєот расєюшки – юзер crustgroup [link].

Цікава штука, цей Інтернет. Ти бачиш дописи про космос, ядерну енергію і виклики цивілізації, а з іншого боку дрижак зубами, немите місяцями тіло та сморід поту від засмальцьованої тілогрійки.

Ну і звичайно ненависть. Ненависть до «дєрьмови», до «нєзалєжності», до «окраіни». І ім’я їм легіон. Російськомовних. Немитих. Поцрєотічних. Від Кенігсберга до Камчатки.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Олег вошел следом. Внутри вагончика было тесно. Пахло краской и калом. Уличный фонарь через окошко освещал стол, стулья, ящики, банки с краской и тряпье.

— Ну вот, — пробормотал старик и вдруг, отбросив палку и авоську, опустился перед Олегом на колено, неловко оттопырив протез. Его руки схватили руки Олега. — Олег! Милый, послушай меня… я старый несчастный человек, инвалид войны и труда… милый… у меня радостей-то хлеб да маргарин… Олег, миленький мой мальчик, прошу тебя, позволь мне пососать у тебя, милый, позволь, Христа ради!

Олег попятился к двери, но старик цепко держал его руки:

— Миленький, миленький, тебе так хорошо будет, так нежно… ты сразу поймешь… и научишься, и с девочками тогда сразу легче будет, позволь, милый, немного, я тебе сразу… и вот я тебе десятку дам, вот, десятку!

Старик сунул руку в карман и вытащил ком бумажных денег:

— Вот, вот, десять… двадцать, четвертной, милый! Христа ради!

— Ну что… — Олег вырвал руку и выскочил за дверь, сбив со стола банку с окурками.

Потеряв равновесие, старик упал на пол и некоторое время лежал, всхлипывая и бормоча.

Владимир Сорокин, СЕРДЦА ЧЕТЫРЕХ

Уявимо собі на секунду, що в Україні легалізували «гомосексуальні шлюби». Точніше не легалізували, а скасували державну реєстрацію співжиття чоловіка і жінки й позбавили останню привілеї вимагати частку у майні його домогосподарства.

Це значить: живіть разом, єбіться, беріть кредити, народжуйте дітей, купуйте на ім’я один одного нерухомість й автомобілі, ведіть спільне господарство, але державу не коцають ваші відносини.

Не підлягають судовому захисту.

Хочете чогось іншого? Реєструйте юрособу. Наприклад, Товариство з Додатковою Відповідальністю «Сім’я Пупкіних». Або Командитне Товариство «Свінґ-група фанатів BDSM». Або Приватне Підприємство «Мормонська сім’я Смітта».

Зрозуміло, що як і зараз, ніщо не заважатиме парі педерастів вести «спільне господарство» та ділити майно спільного підприємства у випадку «розлучення».

Виникає питання, чи зупинить це «боротьбу за права»? Думаю, що ні.

Педераст, це бомба з годинниковим механізмом. Кожен педераст хоче мати молоденького коханця, не хоче трахати волохатого зморщеного старого педика і при цьому щосекунди старіє. Кожен день, кожен тиждень, місяць і рік ареал потенційних партнерів педераста скорочується.

І в цьому педераст стає несподівано схожий на мораліста-педоборця. Педоборець це борець з педофілією. Педоборець, це як правило жіночка за сорок, що немає статевого партнера і бажає обмежити коло потенційних статевих партнерів чоловіків свого віку жінками віку не молодшого за неї.

В ідеалі, після скасування державного регулювання у сфері сімейних відносин, ці рухи мають або злитись, або зійтись у непримиренні боротьбі.

З одного боку, збоченцям цікаво максимально розширити ареал свого збочення забороною на гетеросексуальні відносини до певного віку (14, 16, 18, 21… а потім і до 40), з іншого боку, дамочкам дуже захочеться повернути владу над власними статевозрілими дочками, які прогнозовано почнуть тікати з дому у 12 років.

І ось тут почнеться найцікавіше. «Ліга боротьби з гетеросексуальним сексом із жінками до 40″. «Комітет боротьби з нав’язуванням сексуальних шаблонів у сім’ях», «Інститут вивчення різниці між хлопчиками і дівчатками в контексті віку згоди».

Найперспективніший в цьому плані буде “Комітет захисту дочок лесбіянок”.

Тут тобі і педоборство, і вдала матері над дитиною, і захист збочення.

Дивовижним переплетенням лицемірства, ханжества та хіті буде сей рух.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/: