Нотатки Українського Імперіяліста™

Як колись в ЖЖ, «виношу з коментарів».

Зрозумійте мене правильно, я не агітую все це робити. Я звичайно соціопат, але не ідіот, щоб радити комусь когось вбивати, щось підпалювати, чи поливати когось кислотою. Але коли я писав про «референдум про вихід зі складу України всіх регіонів України» я мав на увазі дуже оксамитовий, майже гламурний варіант того, що зараз може відбутись.

Референдум вже йде. Тільки голосують на ньому не бюлетенями та екзит-полами, голосують на ньому бейсбольними битками та арматурними прутами.

У знайомих моїх знайомих був готель у Криму. В цьому готелі вони щось хомутали зі спрощеною системою, кварталами звітності та іншими мулєчками без яких в Україні вести бізнес неможливо. Потім ватніки станцювали яблучко у Севастополі і тепер до них прийшли наші рідні хохляцькі податковики, але вже з податковим кодексом РФ. І тут виявилось, що податки в РФ платять по метражу і нікого не їбе сезонність бізнесу.

А ще виявилось, що вже є московські друзі, які готові цей готель придбати, а цих самих знайомих зробити у ньому менеджерами.

Це я до того, що Росія пройде так далеко, як їй це дозволять зробити. І пройде не тільки танками, але й блатною музикою, колорадськими стрічками та наркодилерами-антифа.

Росія взагалі це не держава, Росія це система організації суспільства. В центрі цієї системи знаходиться цар, а тим що у СРСР звалось «ячейка общества», базовим осередком російського суспільства є тюремна камера з паханом. В центрі цієї системи все виглядає майже пристойно. Якщо заплющити очі на Курам-Байрани, чеченців що танцюють лезгінку з корочками ФСБ й гвалтують місцевих дівчат, та на засилля узбеків, то умовну Москву можна навіть випадково сплутати з мегаполісом. Умовний менеджер Вася Пупкін, він-же «крєакл» є майже європейцем. Він тицяє пальчиком в айфон і навіть засуджує ментів, які періодично застромляють у відділках пляшки в ануси затриманих.

На низу цієї системи тюремна камера. Там щось в ануси застромляють вже щоденно. Вища каста ховає в анусах спирт та наркотики, середняки ховають в анусах ці самі айфони, а дно власним анусом не розпоряджається. Це «пєтухі», «гомосєкі» на презирстві до яких побудована вся ієрархія москвитів від авторитета Матроса до президента Путіна.

Так ось, між тюремною камерою та Москвою є сотні перехідних градацій, життя в яких наближається до того, чи іншого полюсу. Десь посередині «Самопроголошена республіка» де бандити називають себе «Президентами», трохи ближче до Москви статус Криму, який стає такою собі Чечнею. Прикладом «майже Москви» є місто Санкт-Петербург.

Але всі без виключення ці варіації, від Москви і до тюремної камери, це не держава. Це навіть не «бродяча бюрократія» (орда). Росія це Талібан. Все що ми бачимо зараз в Славінську, це типовий, звичайний, побутовий форс-мажор у РФ. То овочевий склад розгромили, то таксисти влаштували війну з циганами за наркотрафік. Зараз в Україні йдуть будні Росії.

З цієї точки зору, Донбас завжди був Росією, просто в цій системі організації суспільства він був тією частиною Росії, яка нижча від «Самопроголошеної республіки», і ближча до тюремної камери.

Тому Любі Друзі, з танками чи без, Росія просунеться так далеко, як ви її пустите.

Мамай [link] в Запоріжжі її не пустив. Він має шанс жити в Україні. Спарров [link] також Росію до себе не пускає. Не без допомоги Коломойского Дніпропетровськ також має шанси жити в державі. Одесити й ті дали бій за свою власність, свій бізнес і в кінці-кінців за свої ануси. Вони теж мають шанс жити в Батумі, а не в Сухумі. А ось мої друзі в Криму свій шанс проєбали. Пройобують зараз свої шанси у Донецьку.

Тому, коли ви чуєте «Владімірскій централ» з чийогось авто, це не питання смаку. Це питання того, що буде у вашій жопі – власне лайно, чи мобільний телефон ось цього меломана.

Як розчиняти пенопласт в ацетоні я пояснювати не буду.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

У всій історії з Фаріон мене мало цікавить її комуністичне минуле. Ще в році 2007-му, коли я напівжартома висунув ідею люстрації «Комуністів, Комсомольців, Піонерів та Жовтенят» по нервовій реакції свободівців стало зрозуміло, що я персонально з своїм прадідусем у якого «кличка-прізвище революційніше за Леніна», а Сталін для нього був «Коба», набагато більший антикомуніст, ніж вся ВО «Свобода» зі всіма пєрвічкамі та центральним проводом разом узяті.

Ну не схожі ці люди на тих, хто б свій час відмовлявся давати клятви жовтенят, заявляли б що вони «недостойні комсомолу» і взагалі наривався на суспільне засудження.

Свободівці люди глибоко соціальні і навіть націоналізм у них соціальний, плюшевий, з поваленими парканами та турботою про пенсіонерів. Тих самих пенсіонерів, що в масі писали доноси на таких самих «буржуазних націоналістів» (хоча яка вони в жопу буржуазія? [link]) та засуджували тих, хто не йшов в жовтенята, піонери, комсомольці, а потім і «кандидати в члени», «члени» та «цека».

Тоді ж було так прийнято, у всіх батьки конформісти і взагалі гарні хлопчики не п’ють, не курять та не ведуть асоціальний антирадянський спосіб життя.

Все це природно, як християнський журналіст Коля Малуха, що полюбив мужеложців всім своїм протестантсько-фундаментальним серцем [link] чи Олена Білозерська, яка зараз проходить подібну анальну трансформацію [link]. Бітійо опрєдєляєт сознаніє, як вчили класики цієї самої ідеології комунізму.

Питання з Фаріон і «Свободою» абсолютно інше: якщо все дійсно так, то вони що, ідіоти? Треба бути рідкісним дегенератом, щоб сидячи в залі парламенту через три ряди від власного партійного керівника, дійсно думати що він тебе не згадає і твою брехню ніхто на білий світ не виставить.

Або є інший варіант: домовленість.

Свобода пройшла в парламент з іміджем хулігана. Ось зараз вони прийдуть, наведуть шороху і покажуть наскрізь переплетеній змовами бидлоеліті де раки зимують.

Натомість, ледь зайшовши в парламент, не рахуючи пару-трійку витівок, Свобода швидко захотіла стати такою собі респектабельною парламентською партією, яка сама ворогів б’є тільки картинно на камеру, але й щодо себе чекає що нижче пояса не вдарять.

Хуюшкі. Свободівці для елітки босяки. Ніхто не забуде, з ким і яку піонерську зорьку на якій зарніцє під час якої ударної комсомольської ударної стройки вони співали.

Хочуть вижити? Нехай знімають нафіг шалики «Юлі – волю» та мстяться заклятим друзям по опозиції. Найкращий спосіб чогось навчити цих хлопців – покарати кой-кого гаманцем [link]. Час одній не в міру розумній панянці заплатити пару мільярдів доларів перед виїздом в ФРН. Бо інакше любі друзі, стане ВО «Свобода» галицькою обласною ВО «Батьківщиною» щоб давати більше.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Юрій Ніколов – це така хохляцька личинка Навального. Хоча ні, я звісно не фанат російського говноопозиціонера, але Олексій Навальний, наскільки я можу судити з поверхневого вивчення його бложеку, не дозволяє собі так лажати [link].

Тому правильним буде сказати Юрій Ніколов це такий недоблогер, що дуже мріє стати хохляцьким блоґґером Олексієм Навальним. Але не може. Бо якщо б Олексій Навальний у своїх викриттях посилався на чутки, анонімних експертів, таємничих менеджерів та інший загадковий інсайд, то паяли б йому не міфічний вкрадений лісок у російській глибинці (пардон за тавтологію), а цілком конкретні кримінальні статті тубільного карного кодексу з циклу «наклеп», «образа соціального прошарку казнокради» та «заздалегідь недостовірне повідомлення про злочин».

Але Юрій Ніколов не Олексій Навальний. Юрій Ніколов живе у країні дурнів, де пиздонувши якусь хуйню на полі чудес, очко балабола не переходить у глядацький зал. Тому Юрій Ніколов викриває.

І викриває він на сайті «Наші Гроші». «Наші Гроші» це такий колективний бложек. Як згадаю, колись «Наші Гроші» були бездарним діловим глянцем, а потім глянець став новинним сайтом щоб давати більше. Більше особливо не виходило і тому швидко виявилось, що платити неробам за нерентабельний проект ніхто не буде. Тому Наші Гроші стали колективним бложеком щоб давати ще більше.

Колективних бложеків в юанеті як гівна. За писанину туди як правило нічого не платять. Тому колективний бложек «Наші Гроші» поступово почав перетворюватись на персональний бложек Юрія Ніколова. На якому етапі в темі з’явився говнофонд «Відродження» – не відомо, але робота у Юрія Ніколова не марудна. Алгоритм його роботи наступний:

1. Відкриваємо «Вісник державних закупівель», беремо будь-який тендер. Приклад: Жмеринська лікарня закуповує пелюшки для немовлят.

2. Беремо стандартні умови тендеру, описуємо їх як підозрілі. Приклад: «Викликає подив, що пелюшки були закуплені за стандартними умовами тендеру, хоча цілком можна було використати процедуру з одним учасником. Але тоді зрозуміло, що угода буде вивчена фахівцями з Мінекономіки, що вочевидь було не до рук Жмеринським чиновникам».

3. Ставимо під сумнів необхідність самої угоди і вигідність запропонованих державою умов. Приклад: «Не зовсім зрозуміло, чому держава вирішила купити пелюшки, а не взяти їх в оренду. Адже орендувати пелюшки виключно до їх забруднення, було набагато вигідніше, ніж купувати їх».

4. Відкриваємо базу даних державної реєстраційної служби і перевіряємо засновників переможця до першого нерезидента чи до першого засновника фізичної-особи. Приклади: «Міжсобойчик доповнює і переможець тендеру – Баба Мотя з жмеринського центрального базару», «Дивно, що за податковими накладними підгузки завезла в Україну з Молдови компанія «ТОВ ПІДГУЗОК», одним з співзасновників якої є ООО «ПОДГУЗНИК (Кишенев)».

Примітка: особливо цінуються Юрою Ніколовим фізичні особи з сільською реєстрацією. Наприклад, залізним аргументом щодо фіктивності угоди може бути «Засновник прописаний у селі Ровеньки Житомирської області». Щодо міських жителів, чи мешканців столиці України, особливо підкреслюється факт навчання у ВУЗі. «Цікаво, що переможцем конкурсу став екс-студент Університету КРОК Балаболов Ігор».

5. Після знаходження засновників підприємства, слід знайти зв’язки між іншими учасниками тендеру. Приклад: «Цікаво, що засновник ТОВ Немовля та двірник ПП Соска, які також брали участь у тендері, разом грали у преферанс 1976-го року у Кисловодську».

6. Особливої доказовості звинувачення набуває, якщо продублювати його у вигляді т.з. «інфографіки». Приклад:

7. Відкриваємо Google та дзвонимо на рандомні номери організацій, які працюють у цій сфері. Їхнє здивоване булькотіння подаємо як думки експертів. Приклад: «Тьотя Галя, що працює нянечкою у сусідньому Дитячому Садку, взагалі здивована що місцева влада купує одноразові пелюшки. – Всі знають, що у памперсах є канцерогени і свинячий грип. Діток ніякому разі не можна вдягати у ці пелюшки».

8. Ну і нарешті, застосовуємо головний контент-генератор імені Юрія Ніколова:

Уява. Анонімні співробітники. Балакучі депутати. Інтрігі, страсті, скандали, расслєдованія, Юра Іванющєнко, Танталіт. Здобримо це все лексикою ОБХСС чи ментівської хроніки. До особливо нахабної брехні додаємо знаки питання. Підписуємо. Результат:

ЩЕ:
Що сука характерно, “Наші Гроші”, які на грантові бабки борцують за «відкритість» не вказують на сайті юридичну назву власника, номер свідоцтва про реєстрацію ЗМІ та інші вихідні дані, а інформація про власників домену борців за вікритість прихована реєстратором.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Проблема нашої з вами дупкоболі (а це саме вона) не в дебільному жарті провінційного єврейчика, проблема в тому, що крах радянської імперії, як такої, не закінчився для більшості тубільного населення актом очищення, люстрації. На території РРФСР не було проведено жодної декомунізації, десовєтізації чи дебільшовизації.

Онуки і правнуки пейсатих революціонерів, героїчних комісарів та іншої картавої нечисті, з тих що був достатньо розумним щоб не продати за сто баксів свої комуналки, сталінки й минулі столові заможних міщан та втекти подалі в Ізраїль займатись проституцією (а на більше напівдикі за мірками європейських ашкеназів нащадки хазар були не варті), лишились у своїх новоспечених хоромах і доволі успішно інтегрувались у нову реальність.

Тому в новій реальності бути нащадком комісара стало не соромно. Не соромно було казати «мій дідусь чавив такий-то бунт», чи «моя бабця рахувала відібраний у селян хліб», чи «мій татко ґвалтував гуцулок і стріляв бандерівців».

Зрозуміло, що суспільство у якому нащадки першого покоління катів і далі сиділи у «реквізованих» кімнатах професорів Преображенських, дуже швидко припинило стидатися того, що «моя мати працювала у гастрономі, тому московська ковбаса у нас в холодильчку була» та того, що «мій батько працював в кадебе, ми хажували у бєрьозку».

А від цього, до туги за значком жовтеняти (я до-речі клятву жовтеняти давати відмовився, на відміну від…), піонерським галстуком чи депутатом-ленінюґентовцем вже не крок, а зроблений крок.

Далі ми маємо, те що маємо. Шмаркатих хохляцьких «антифа» у футболках з Че Геварою з червоними прапорами та лютий сум дітей понавезеної сюди у 50-х кацапні за безкоштовним бараком («Тоді квартири безкоштовно давали!»).

Причина цьому? Проста як двері: у 90-ті роки Росію не було окуповано США, її єврейську верхівку не було люстровано, а самих росіян не змусили соромитись своєї співучасті у совєтізмі.

Це якби німці зараз писали австріякам про спільне минуле, великі звитяги, Фау-2 та спільний Z4 Конрада Цузе, а потім створювали митний союз Германії, Східнопруссії та Палестини.

Як цьому зарадити? Дуже просто. Черговий крах Кремлівського Каганату наближається зі всією історичною неминучістю й у цей раз сеї помилки має бути не зроблено. Як німці вибачаються за гріхи своїх дідів, так у всіх країнах де лишився хоч один нащадок більшовика, мають щороку проходити уроки пам’яті жертв червоних комісарів. Україна, Росія, Казахстан, Литва, Латвія… навіть Ізраїль. Є хоч один російськомовний? Вивчай курва справи рук пращурів твоїх.

І це буде правильно.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Слухайте Любі Друзі, а як відучити дрібних російських патріотів від операції "ban_set"? Мене вже задрали ці пацюки, з їх банами, відповідями після банів та витиранням коментів. Відкриє рот, ти його фактичним матеріалом придавиш, познущаєшся над глибиною і шириною думки, а вони клац-клац і в бан, потім ще і відповість щось тай коменти повидаляє.

А більше всього бісить, що навіть зливши, пащеки не закривають, а сидять у норах та мандять. Міцголіт це що, їхня національна хвороба?

Загалом, є три типи економік: а. Економіки аграрні б. Економіки індустріальні в. Економіки пост-індустріальні.

Економіки типу "а" торгують сільськогосподарським товаром та природними ресурсами. Економіки типу "б" торгують чавунними болванками. Економіки типу "в" торгують високотехнологічним товаром: ІТ, культура, капітал.

Проблема України в тому, що вона всіма силами хоче стати Імперією Чавунних Болванок. Звідси і розмови про "азійських тигрів" та подібний Китай. Але справа в тім, що економіки чавунних болванок - це всеодно країни третього світу. Вони звичайно не голодують, їхні території не розривають революції і вони не скачуть у набедрених пов'язках. АЛЕ ВОНИ НЕ ЗОЛОТИЙ МІЛЬЯРД.

Так ось, рівно наскільки наша еліта захищає нашого священного вітчизняного виробника чавунних болванок, рівно настільки вона знищує виробника товару типу "в". Зайдіть у будь-яку книгарню, і подивіться що там на полицях. Росія, російськомовна білоруська контрабанда і... одиничні випадки української книги. І знаєте що? Навіть при цій кількості, продавець робить все щоб її не продати. Практично, український книжковий ринок окупований. А що відбувається, коли якусь країну окуповують? Починається партизанська боротьба.

gbmpg : Мерчандайзінґ - це підрозділ маркетингу що вчить правильній організації експонування товару."Партизанський мерчандайзінґ" це самовільне, всупереч волі власника,встановлення української книги на найкращі для продажу місця. Це цілком реальний та швидкий спосіб популяризації української книги. При середньому накладу 500-3000 примірників, акція здатна значно вплинути на ситуацію. Участь не займає багато часу, і може бути проведена просто під час шопінґу.

Як приєднатись?

1. 9.11. 2007 о 15.00 зайди до будь-якої книгарні, де є українські книги, розташовані у віддалених місцях або приховані від потенційного покупця.


2. Вибери будь-яку українську книгу, яка тобі подобається.


3. Перестав її на більш помітне місце.


4. До переставленої книги вклади пояснювальну листівку, яка вказує, що зазначену книгу переставлено групою партизанського книжкового мерчандайзингу.


5. Сфотографуй переставлену книжку на новому місці.


6. Надішли це фото в ЖЖ-спільноту gbmpg з підписом, де саме було здійснено революційний акт - місто, книгарня, обставини.


7. Ми зробимо все, щоби країна почула і побачила твій вибір.

Хє, мені тепер не так одиноко на вершині. В куцому списку україномовних тисячників поповнення - logvynenko aka cumnocom. А ще кажуть, тут в нашій жижечці Корч намалювався - d_korchinskiy. До з'ясування зафрендив. До-речі, невеличке опитування: хто з україномовних користувачів ЖЖ, на вашу думку, мав би стати тисячником? Коменти ніхуя не скриняться.
ЩЕ:
upd. під катом моя десятка, не по алфавіту чи порядку, просто як згадав:
( мої пропозиції )

До цього. Френдам, які останній тиждень радували мене цією феєрією: слухайте Любі Друзі, а ви впевнені, що roman_n справжній? ІМНО такі не народжуються, це віртуал. Ймовірно то у apazhe новий хохляцькій цикл почався.

ЩЕ:
Багато жесті тут. Задачку в стилі "знайди 10 відмінностей" задавати не буду. Правильний висновок не "копірайтери займались піздінгом завжди", а "чому ви дивуєтесь схожості плакатів націонал-соціалізму та совєт-соціалізму?". Френдам з Росії: хто буде багато вийобуватись, отримає плакати власовські. Не полінуюсь і знайду.
ЩЕЕ:
Попереджаючи питання про "боян". Це плакати другої світової війни, як ви думаєте, я здогадався що вони трохи старші за "йа крівєтко"?

Те, що відбувається в камуні 2004_vybory_ua, наштовхує мене на думку, що крім весняного та осіннього загострення, є ще літнє та зимове.

Від камуни ua_real, нерідко смердить ахтунгом.

Загадковий зміст в існуванні камуни chomusyk, ймовірно так і залишиться недоступним для мене.

Камуна ukr_nationalism, є найкращою антирекламою націоналізму.

Камуна fofudja, частенько провокує у мене напади мізантропії.

"А в остальном прєкрасная маркіза". Отак і ЖЖивемо.