![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ймовірно слід визнати, що говорячи про шлюб як чисто церковний інститут, ми лукавимо. Сім’ї штибу «хлопчик + дівчинка» та «хлопчик + багато дівчаток» були відомі Європі задовго до масового розповсюдження християнства.
Інша справа, що древня людина істота виключно раціональна. Якщо прибрати міські легенди про Ярил, у які древні люди вірили не більше, ніж ми в Інтернет-меми, а також традиційний коспей у вигляді вишиванок та стрибків через багаття, то створення сім’ї у ті часи це достатньо жорсткий кейс, де дуже досвідчені койчі пари племен ведуть силові переговори щодо системи взаємних гарантій (посаг, калим), розподілу готової продукції у вигляді нащадків та поділ майна подружжя у випадку розлучення. У цій історії жінка навіть після шлюбу знаходиться під захистом свого клану, аж поки не народить власний клан нащадків, який у випадку чого захистить її від татуся-бешкетника.
Та в якийсь момент з’явилась проблема: з якоїсь загадкової причини клан у Європі почав зникати, лишившись лише в середовищі скотарів, горців та мандрівних торговців. Я це пов’язую з відмовою від кущового способу вирощування злаків, який (привіт агроному Трофиму Денисовичу Лисенко) дійсно давав кращий результат за рахунок більшої інтенсивності виробництва, що досягалось активним використанням ручної праці з мотикою.
На відміну від мотики, рало (оббитий залізом дерев’яний плуг) не тільки вимагає більшої фізичної сили у використанні, але й за рахунок щільності посадки не потребу регулярної прополки, що хоча й дає менші врожаї, але позбавляє сенсу традиційну жіночу роботу.
Менша інтенсивність при меншій працемісткості виробництва, вимагає більших угідь.
Це в свою чергу вимагає захоплення все нових земель. Таким чином, сім’я це вже не союз чоловіка та жінки з метою досягнення матеріального благополуччя, а союз батька-вождя та 10-20 його синів, що зайняті корчуванням, обробкою, захистом своїх та захопленням чужих земель. Як показано в «Тарасі Бульбі», жінка в середньовічній аристократичній родині це лише пристрій з виробництва воїнів.
Тому, жінці у цей період потрібен захист від надлишкової експлуатації і цей захист їй надала церква. Як популярність православ’я в середовищі селян пояснюється величезною кількістю свят, коли працювати на пана було «гріх», так і традиційна набожність жінок відмінно пояснюється ухиленням від репродуктивного обов’язку. На відміну від своєї англо-саксонської товарки, яка народжувала «на убій», а потім замінювалась іншою дружиною, слов’янка талановито відлинювала від дітонародження ховаючись за рясою попа.
Таким чином, в кожній сім’ї з’явився свій попівський шпигун, проте церква за свій захист почала вимагати від жінки все більшого релігійного ентузіазму. Якщо врахувати, що на певному етапі населення переселилось у міста, й чоловік більше не відчував потребу в десятках синів, цілком логічним стало прагнення жінки до емансипації та секуляризації.
Досягти цього було не важко, особливо якщо врахувати, що до того часу саме розквітла національна держава, яка мала кепську звичку знищувати в періодичних війнах чималу частину своїх чоловіків. Результатом цього чудового процесу стали натовпи вдів, яким з одного боку була потрібна цивільна дієздатність, а з іншого їх так зручного було поставити за верстати, поки їхні чоловіки помирають у окопах.
Так виникла нова сім’я: сім’я вдівська, сім’я малодітна, сім’я міська. В цій сім’ї жінка народжує дитину, віддає її на виховання у державну школу (де дитині вбивають в голову шляхетність смерті за національну державу) після чого виступає агентом військкомату, в обмін на що, користується повним захистом національної держави.
Власне кажучи, це ми наразі і маємо: національну державу, що лежить у подружньому ліжку і своїми щупальцями (дільничі міліціонери, соціальні працівники) активно втручається у справи, які в цьому ліжку відбуваються.
І тут ми нарешті доходимо до міфічного рішення верховного суду США. Що саме зробили американці? Вони, з характерним для цієї нації цинізмом, почали демонтаж традиційної соціалістичної малодітної сім’ї, що заснована на зареєстрованому державою шлюбі. Як в США, так і скоро за їх межами, зникає святенність «штампіку». Абсурдується ідея втручання держави в особисте життя на стороні жінки (адже в новій сім’ї жінки або немає, або обидва учасники жінки). Зникає хоч якась логіка у «захисті від сімейного насилля» (ми дійсно маємо якось втручатись у п’яну бійку пари педерастів?). Ювенальна юстиція та усиновлення відтепер мають зміст тільки у випадку надання дітям цивільної дієздатності з моменту появи другої сигнальної системи.
Зникає зміст у нерівності при розділі майна подружжя.
І нарешті, жінка втрачає інтерес до державного шлюбу. Шлюб як запис у державній базі даних припиняє чимось відрізнятись від створення юридичної особи.
І це прекрасно.
http://none-smilodon.kiev.ua/:
