Нотатки Українського Імперіяліста™

Павлуші Андрієвському снились хлопчики. Багато маленьких хлопчиків у сатинових трусиках плюхали у фонтанах та їли ескімо. Промені сонця гріли їх підліткові колінка та грайливо пестили кучері малих піонерів.

«А давайте зіграємо в зарницю – пропонував хлопчикам Павлуша, блискавично опинившись вже не посеред пляжу, а на горі-Ведмедиці оточений смарагдовою галявиною – ви будете ленінцями-партизанами, а я буду вас ловити як Гестапо!».

Хлопчики в сатинових трусиках з дзвінким реготом розбіглись лісом.

Задзвонив телефон.

- Павлуша, ти думал ми шутім гніда блядская? Ти хто нахуй такой, чтоб тєбя ждалі?

Голос зі слухавки вже інтонацією обіцяв неприємності.

- Ти знаєшь что с такімі как ти дєлают на зонє? Вас дажє нє пєтушат… ти слишал про кастрацію лампочкой?

- Будьласка, тоєсть пожалуйста, я попал в пробку…

Павлуша не чув про кастрацію лампочкою і дуже не хотів дізнатись деталі.

- Гдє ти, гной?

Павлуша був поряд. Він приїхав на зустріч за дві години, випив чотири пляшечки «Корвалолу» (Боржомі скінчилось вже на третій) і нервово заснув на водійському сидінні.

- Я тут на стоянкє.
- Хорошо, шуруй чєрєз дорогу.

На іншій стороні дороги на Павлушу чекав кремезний гомік. Точніше, це був не типовий підар, з солодких мажорних хвойд, з іміджем молодого Ляшка, це був накачаний справжній педераст, з тих, яких також визначав надійний гей-радар Павлуші.

Педераст відчинив дверцяту чорного мерса-»кубіка» («який несмак!» – подумав Павлуша) та плечем затиснув його поміж собою й іншим охоронцем. Попереду сидів водій і лиса потилиця на пасажирському.

- По поводу Орльонка ми тут нє шуткі шутім – потилиця навіть не розвернулась.
- Да, да… я всьо понял!
- Пльоночкі, фоточкі, дажє блядь трусняк с твоєй спєрмой! Урою сука, урою єслі чібучньош.
- Но у мєня нєт сколько…
- Мнє посрать. Хотя нєт, «посрать» тєбя тоже заводіт… – потилиця неприємно реготнула – мнє равнодушно єсть у тєбя ілі нєту. Час і Вова запустіт волну.
- Но у мєня нєту…
- Укольчіка подключай, как єбсті так вмєстє, а как платіть то ти дятєл одін?
- Он в курсє. У нєго тоже нєту – Павлуша ледь не плакав – нас Юля кіданула, обєщала і кінула…
- Мнє посрать. Вовє уже заплачєно, Таня закриваєт лажу по ширкє, доставай как хоч…
- У Віті ідєя появілась.
- Мнє похуй.
- Можєт давай Вова і на каво-та із фракциі сальйот?
- Нахуя?
- Ну он сольєт, а ми потом с Віктором на лаве єво раскрутім – Павлуша облизнув губи.
- Ну і кого подставіш, іудушка?
- Тєрьохов.
- В смислє?
- Он когда-то в Хаятє нажрался і ми с Уколіним його на хату візлі. Он ніхуя нє помніт. Скажем шо пльонка.
- І хулє взять с етого алконафта? Сосок із под Міра?
Павлуша захникав.
- Но в нас нєт дєнєг…
- Видумуй лучше. Поп Гапон?
- Нє повєдєццо. Компру скінєт.
- Кірілєнко, Соболь?
- Ето Юля прікроєт. Кожемяка?
- Етого хуя нє трогай – голений череп розвернувся і несильно вдарив Павлушу тильною стороною долоні в носа, з носа пішла юшка – он свой. Свой. Ти понял?
- Бондарьовіч – Павлуша зіпрів, йому було дуже страшно, але це був його єдиний шанс – Бондарьовіч заплатить, хай буде третім.
- Водочнік? Він теж ваш?
- Бондарьовіч заплатить – Павлуша важко дихав і вже уявив себе вдома – Я кажу так.
- Хорошо барсук – неприємне обличчя знову перетворилось на потилицю – Бондарьовіч так Бондарьовіч.

Потилиця вийняв з кишені якісь пласмаски, якими виявився мобільший телефон, аккумулятор до нього і кришка, зібрав конструкцію та увімкнув його. Гидка мелодія і він набирає номер.

Пауза.

- Вова, да Вова. Ставь трєтєво. Бондарьовіч. Бо – н – да – рьо – віч. Пускай говно по трубам. Отбой.

Гей-охоронець повільно відчиняє дверцята. Павлуша опиняється під променями сонця.

- Понєслась.

Охоронець сідає у авто. Кубік від’їджає. Номер – чергова порція семірок.

- Привид – думає Павлуша – чому у цих покидьків завжди есбеушний привид?

У носі пече. Дуже хочеться спати та пити. Хочеться заховатись під ковдрою і бачити сни.

«Ніяких хлопчиків. Більше ніяких хлопчиків».

Павлуша йде до аптеки купувати «Боржомі». Боржомі, серветки і пару флаконів “Корвалолу”.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/: