Так, ми відходимо, як тіні, і, мов колосся з-під коси, в однім єднаєм голосінні свої самотні голоси. Не розвиднялося й не дніло, а тільки в пору половінь, завирувало, задудніло, як грім волання і велінь. Та, вилягаючи в покосах під ясним небом горілиць, Ми будимо многоголосся барвистих світових зірниць. Народжень дибиться громаддя, громаддя вікових страстей, І Бог не одведе очей од українського свічаддя. Тож на одне уже світання, тисячоліття не одне, як ув оазі безталання нас душить, підминас, гне. Як тавра нам віки, як рани. Прости ж, мій Боженьку, прости, коли завзяття полум'яне не винести, не донести! Та віщуни знакують долю: ще розчахнеться суходіл, І хоч у прірву, хоч на волю — об обрій кулаки оббий. Ти ще побачиш Україну в тяжкій короні багряній. На тихі води і на ясні зорі паде лебідка білими грудьми. Вдар, блискавко, і, громе, прогрими,- аби вже не простерти крил — у горі! Зелені села білі городи і синь-ріка, і голуба долина. І золота, як мрія, Україна кудись пішла, лишаючи сліди... Отут спинися на самотині — там, де копита коня вороного розбризкують геть ярі іскри дного днів враз ослонилася дорога, що при самій урвалася меті.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2005-09-05 12:25 pm (UTC)no subject
Date: 2005-09-05 12:55 pm (UTC)no subject
Date: 2005-09-05 12:59 pm (UTC)no subject
Date: 2005-09-05 12:58 pm (UTC)в однім єднаєм голосінні свої самотні голоси.
Не розвиднялося й не дніло, а тільки в пору половінь,
завирувало, задудніло, як грім волання і велінь.
Та, вилягаючи в покосах під ясним небом горілиць,
Ми будимо многоголосся барвистих світових зірниць.
Народжень дибиться громаддя, громаддя вікових страстей,
І Бог не одведе очей од українського свічаддя.
Тож на одне уже світання, тисячоліття не одне,
як ув оазі безталання нас душить, підминас, гне.
Як тавра нам віки, як рани. Прости ж, мій Боженьку, прости,
коли завзяття полум'яне не винести, не донести! Та віщуни знакують долю: ще розчахнеться суходіл,
І хоч у прірву, хоч на волю — об обрій кулаки оббий.
Ти ще побачиш Україну в тяжкій короні багряній.
На тихі води і на ясні зорі
паде лебідка білими грудьми.
Вдар, блискавко, і, громе, прогрими,-
аби вже не простерти крил — у горі!
Зелені села білі городи і синь-ріка, і голуба долина.
І золота, як мрія, Україна кудись пішла, лишаючи сліди...
Отут спинися на самотині — там, де копита коня вороного
розбризкують геть ярі іскри дного днів
враз ослонилася дорога, що при самій урвалася меті.
no subject
Date: 2005-09-05 12:59 pm (UTC)no subject
Date: 2005-09-05 07:07 pm (UTC)