.lj: П'ятихвилинка ненависті.

[none_smilodon]

В старейшие времена в тех местах (современная Финляндия, Республика Карелия, Ленинградская область) существовала карело (финоугро) - русская общность. [....]
Шведы же жили на западе. Где они и сейчас живут. Просто им удалос в резуьтате многовековой аргессии завоевать территорию финнов, саамов, карелов (разных финоугров).
В 1809 году Россия отняла у шведов эту территорию, но где-то 6 процентов этнических шведов осталось и образовало там как бы финскую интеллигенцию, проводившую линию на отделение. Они и письменность финскую придумали и историю.
И вот автор сегодня пытается нам эту же историю (чужую, повернутую в выгодную шведам сторону) нам навязать.
Тенденциозно, русскому слуху противно.

ЩЕ:
Копирсання в коментах журналів френдів, іноді дає цікавий улов. Знайомтесь - основний тренд російсько-імперського дискурсу 19 століття, її величність фіноросія. Знайомі елементи? Думаю, якщо відкинути призабутість теми, а тому її відверто-абсурдний, від незвички, вигляд, то приход дежавю з соплями сучасних "нових імперців" буде просто неймовірний. Все на місці. І "підроблена історія". І іноземний загарбник. І "вигадана мова". Маю помітити, що тоді навіть тема "двух Фінляндій" піднімалась.

Взагалі "русскіє" - це "народ" який ніколи не був і ймовірно вже не буде нацією. Бражка з багаточисленних етносів. Сграя полукровок, з дивними комплексами і ще більш дивним мисленням. Нащадки колонізаторів вєлікаросії та тубільців мисливців-збиральників. Росія ніколи не мала громадян, вона мала лише населення. І звісно репресивний апарат, який вони чомусь звуть "державою", хоч тут ближче звичайна родоплеміна деспотія.

Десь з другої половини XV ст., коли вєлікаросія остаточно сепарувалась від Києва, світ знаходиться в омані одного і того-ж міфу. Міфу про те, що те, що населяє вєлікароію є чимось єдиним, унітарним, спільним. Насправді, нічого подібного ніколи не існувало. "Русскій" це або напівфін, або напівукраїнець, або напівнімець та звично напівабориген. В залежності від того, яка частина вєлікароса не є аборигенною, він цікавиться тою чи іншою країною. Цікавість ця проявляється виключно в одній формі - маніакальнім бажанні довести неіснування народу, який послав його пращурів колонізувати безкінечні простори вєлікаросії. Якщо кров у нього українська - він верещить "маларосія" та "на Украінє сука, НА, НА, НА...", якщо фінська, то випливають шмарклі про "фіно(угро)-русскую общность", якщо татарська - висуває свій огидний ніс "євразійство", якщо єврейська, то він буде витрачати левову долю свого часу, на скандали в ізраїльських форумах та доведення "неіснування івриту". Спроба поговорити з голосом розуму, з пошуком спільних інтересів у народів чи з позиції інтересу самої Росії, результату ніколи не дає, навіть навпаки. Ця розмова закінчується істерикою, з елементами чергової порції маячні про "єдиний", "сукі", "прєдалі", "развалілі". Невідповідність бажань з реальністю, а систематично отримуваного результату з очікуваним, ніколи не зупиняє вєлікароса. Ця неадекватність, вказує на те, що ми маємо справу не з невіглаством чи помилкою, а зі звичайнісіньким психологічним комплексом. Комплексом полукровки. Комплексом вєлікароса.

::топ-блог::