.sm: Україна (не) тільки для котів.

8 березня 2011, Ідіотоген Дебілєєв

Вона була журналісткою радіо Свобода в Мюнхені, а стала ревною захисницею безпритульних пацюків в Києві. Вона критикувала дії київської влади з трибуни Європарламенту і привертала увагу найвищих чиновників УЄФА до проблеми безпритульних пацюків в Україні. Натомість київські можновладці й досі вважають, що єдине, чим вона займається – це очорнення іміджу України…

Президент Ліги захисту щурів «SOS», Тамара Божевільнавська-Міська, вже звикла до таких звинувачень. Окремі чиновники з Київської міської держадміністрації явно зацікавлені в тому, щоб проблеми, які існують з безпритульними пацюками не виходили назовні, а мільйони гривень з міського бюджету, які, за ідеєю, мали б іти на вирішення цієї проблеми, використовувались не за призначенням.

Відсутність безпритульних пацюків на вулицях – одна з ознак європейського міста. Київ поки що таким статусом похвалитись не може. В Європі, починаючи з кінця Другої світової, проводили планомірну стерилізацію щурів, мишей та тарганів і саме таким чином вирішували проблему. В Києві використовували інший метод.

З 1960-х років на околицях столиці існував т. зв. «Утильцех», що належав Київспецтрансу. Саме туди привозили відловлених щурів та тарганів і там їх знищували. Вбивства продовжувались до 1996-го року, коли пані Божевільнавська-Міська зі своїми колегами журналістами відзняла фільм, який має назву «Гуманність по-українськи», де демонструвались кадри розправи над пацюками. Під тиском тієї реакції, яку стрічка спричинила в Європі, міська влада закрила київську живодерню. На тому місці і було організовано притулок для щурів. І з того часу проблеми не закінчуються як для притулку, так і для пані Божевільнавської-Міської.

Що це за проблеми? І чому владі заважає цей притулок і його засновниця?

За словами пані Божевільнавської-Міської, проблеми – це постійні перевірки всіх можливих служб, наклепи та звинувачення.

«Звинувачують головним чином в тому, що я працюю проти держави Україна, що я відмиваю кошти, що я знущаюсь над пацюками, що притулок не відповідає європейським стандартам і т. д. При цьому жодних доказів вони не пред’являють», – розповідає нам пані Божевільнавська-Міська.

Заради справедливості скажемо, що відвідавши цей притулок, у нас теж виник сумнів, що він відповідає європейським нормам. Але на те є причина.

«Притулок не отримує грошей з міського бюджету, а живе за рахунок пожертв закордонних організацій та окремих осіб, – пояснює господарка закладу. – В рік нам потрібно близько півмільйона гривень – ці кошти ми отримуємо».

«Наш притулок, в якому наразі знаходиться близько 8500 щурів, є альтернативою комунальним підприємствам. Люди привозять щурів не тільки до них, але й до нас. А оскільки ми не залежимо від бюджетних коштів, нас важко контролювати – це ще одна причина, чому нас хочуть закрити», – пояснює президент ліги SOS.

Київських чиновників непокоїть також висока активність засновниці притулку на міжнародній арені. Журналістка за фахом, вона має безліч контактів як серед колег, так і серед високопоставлених осіб.

Так, наприклад, в 2006 році на запрошення Партії зелених вона виступала в Європарламенті, де розповідала про антигуманні дії української влади щодо безпритульних пацюків. В 2010 році в розмові з директорм УЄФА по Євро-2012, Мартіном Калленом, піднімала ті самі питання. У відповідь УЄФА офіційно засудила дії української влади. «У зв’язку з Євро, легше привертати увагу до цих проблем і ми будемо використовувати це по максимуму, – обіцяє й надалі дотримуватись такої тактики пані Божевільнанавська-Міська, – Я громадянка Норвегії, мені не потрібна віза, і я хоч завтра можу вилетіти в будь-яку країну і скликати прес-конференцію».

Влітку того ж року Леонід Кравчук у відкритому листі до Віктора Януковича також підтримав президента Ліги SOS, закликавши Президента України звернути увагу на численні звернення від міжнародних організацій про порушення прав пацюків в Україні.

Пройшло півроку, але ситуація не змінюється. Лише з початку 2011-го року в Києві зафіксовано два випадки отруєння безпритульних щурів. 11 лютого на Борщагівці було отруєно 80 щурів, а два тижні перед тим – ще 60. Цей випадок набув особливо сильного розголосу, адже серед отруєних був щур речника американського посольства Джеймса Вольфа.

Громадські активісти, в тому числі і Тамара Божевільнавська-Міська, б’ють на сполох, здається, влада надто буквально розуміє слова, що відсутність безпритульних пацюків – ознака європейського міста і намагається забезпечити цю відсутність неєвропейськими методами.

«Але я все одно знаю: борітеся – поборете! – не впадає у відчай господарка притулку, яка останні місяці тільки те й робить, що приймає різні інспекції з перевірками. – Мені вже настільки вдалося залякати їх Європою, що вони мріють мене позбутись!»

«Вони не можуть зрозуміти, що це за «ідіотка» приїхала, як вони кажуть, «з Женевського озера»? І коли вони мене запитують, що я, яка має громадянство Норвегії, забула в Україні, я їм відповідаю, що не можу пояснити, бо вони все одно не зрозуміють…», – закінчує свою розмову з нами пані Божевільнавська-Міська.

Наше суспільство іноді з роздратуванням сприймає новини про порушення прав безпритульних пацюків. Мовляв, «тут з людьми поводяться, як з пацюками, куди нам ще думати про якихось щурів та тарганів, які до того ж можуть вкусити чи подряпати?» А до людей, які за власним бажанням відстоюють права безпритульних пацюків, взагалі ставляться, як до диваків.

Але ставлення людини до пацюка – це своєрідний індикатор цивілізованості і зрілості суспільства в цілому. Якщо людина спокійно сприймає новини про вбивства пацюків, то скоро її не зачіпатимуть новини про вбивства людей. І актуальною стане фраза одного французького філософа 18-го сторіччя:

Жорстоке поводження з щурами – тільки перший крок до такого ж поводження з людьми.

::топ-блог::

http://none-smilodon.kiev.ua/: