Давно не писав про політику...

[none_smilodon]

Реквієм за реальністю

Про східне та західне провансальство, помаранчевий склероз і блакитну шизофренію.

Зараз серед регіонального маргіналу пішла деяка мода, мода на недолугі спроби аргументувати якісь відмінності між "сходом" і "заходом" Держави. Нікчемні політикани витягаюсь на світ божий міського люмпена-хохла і хочуть видати ту тварину за репрезентуючи схід тип. Так і хочеться запропонувати тим інтелігентським Нельсонам Манделам виїхати поза єнакіївські гетто і подивитись на реальний світ. А реальність в тому що навіть опори пісуаризму - Донецький та Луганський край ставляться до тих спроб вкрай прохолодно. Україна єдина, єдина в своєму провінціалізмі. Вийшовши поза Київ ми побачимо скрізь тей-же комплекс екс-провінції. Львів і Донецьк мають набагато більше спільного ніж Львів і Київ та Донецьк і Київ. Десь поза неконсолідованих купок державників що розкидані по всім містам України ми бачимо ту ж недолугу суму провінції по метрополії. Донецьк зітхай по імперії Романових так же як Львів по імперії Габсбургів. Все "східняцтво" і "західняцтво" саме і є та туга. І як схожі ці зовні відмінні рефлексії "провансальців" - як істерично тасує "східняк" маразматичні теорії про "братні слов'янські народи" так з тим же усердям "західняк" марає папір на писанину про "єдину Європейську сім'ю". Іноді я приходжу до висновку що туга за ярмом закодована генетично серед чималої частини українських громадян.

Ще одна байка яку розповсюджують маргінали-провансальці - т.з. помаранчева чума. Україна дійсно хвора, але іншими хворобами - помаранчевим склерозом та блакитною шизофренією.

Помаранчевий склероз виявляється в тому що країна починає забувати хто був ким до паранча, як тоді взагалі було і що говорили тоді політики. "Воровка Тимошенко" перетворюється на сход в "маладєц Юля" а дон-Януковичолі на півдні в "лідера опозиції". Обіцянки забуваються, а "допомаранчева" Україна поступово демонізується. Кльуони Корчинський і Вітренко сприймаються на повному серіозі. Незалежництво забувається, а на зміну йому приходить якась ірраціональна тяга стати провінцією ЄС і мати ляльковий суверенітет дрібного сателіту в цім "союзі". Жовто-блакитний прапорець, власна конституція що має меншу силу ніж загальноєвропейська, вишиванки і крашанки, ну й темні перспективи щодо наслідків для економіки по виходу звідти якщо союз стане більш тісним ніж нам захочеться, чим тобі не СРСР мінус марксизм? Склероз в Державі сягає апофеозу.

Інша, не менш хронічна хвороба - блакитна шизофренія. Ющенко дуже хитрий політик. За останні місяці мені вдалось виділити його характерний стиль роботи. Перед тим як зробити щось що матиме негативні наслідки, він робить вигляд що буде робити щось протилежне. Лохувата блакитна опозиція "ведеться" і піднімає ґвалт, кричить про "наслідки", бо їй хочеться верещати і критикувати. А потім Ющенко робить те що запланував, виходить що сталось так як бажала опозиція. Ющенко каже що знизить ввізне мито, опозиція тут же піднімає паніку з приводу вітчизняного виробника. Тоді Ющенко ліквідує всі можливості імпортувати в країну товари без сплати мита. Звичайно, навіть менше мито це значно більше ніж взагалі його не платити. Ціни на цілі групи товарів піднімаються, і вітчизняний виробник стає більш конкурентноздатним. Ось і виходить що критикувати нізащо. Теж саме ми бачимо і з приводу політ реформи, льгот малого бізнесу, валюти, та іншого. Що б не казали опозиціонери влада це робить. В таких умовах звичка критикувати для того щоб критикувати б'є по самим опозиціонерам.

Свобода слова. Вважали що її не було - беріть. Блакитна преса спочатку несміливо, потім відверто заходилась критикувати владу. В бажанні нарватись на репресії вона пішла на відверті наклепи. Нічого. Але критикувати треба! Ось і з'являються в друк газети забиті "критикою влади" разом з неконкретизованими закидами в "цензурі". Яка маячня! Реальність така, що не дивлячись на палке бажання опозиції, влада не бере їх за барки. Що робити? Відмовлятись від критики заради критики і вчитись працювати? Цього опозиція не вміє, і вчитись не хоче. От і виринає на сцену блакитна шизофренія.

Опозиціонери вигадують собі ілюзорний світ в якому є цензура, репресії, чистки. Свої фантастичні вигадки вони тиражують через ЗМІ. Вони вірять в це, і не намагаються привести свою маячну в відповідність до реальності. Це - психічна хвороба, аутизм, хронічна хвороба якою хвора опозиція.

Опозиція хвора. Вона як тей хлопчик з казки істерично верещить "вовки". Але біда в тому що нарід їй вже не вірить, зосталось тільки чекати коли до блакитних шизофреніків завітають реальні вовки. І тоді буде весело.