Про історію і перемоги

[none_smilodon]

За що я ненавиджу наші книжки по історії? Поразки, наші історики люблять поразки. Перемоги згадують одним рядком, а поразки ростягуують на цілі книги. Відкрий передмову до будь-якої, побачиш словеса про те що історія вчить, і ми маємо проаналізувати наші поразки, для того щоб не допустити їх в майбутньому. Історія вчить що нічому не вчить, казав Гегель, та був не прав, історія взагалі нічому не вчить, це ми маємо вчитись по ній. Чому? Є тисячі, мільйони способів програти, і відносно мало перемогти. Чого ми вчимося ігноруючи перемоги? Як не програвати? Максимум почесна нічия? Взагалі ми нічому не вчимося, знайшовши одну протиотруту, тут же знаходимо інший ціанід що призведе нас до катастрофи. Ми маємо найбагатшу в світі, проаналізовану сукупність поразок, і далі їх шукаємо. Щоб потім відшукати ще один антидод і на власній шиї показати світу що так робити не треба. Піддослідні миші для планети. А потім дивуємося, ти ба, щось в останній час ми не перемагаємо?! А чого чекали, якщо ви не бажаєте вчитесь по перемогам? Де томи про війни з хозарами яких ми перемогли? Де достеменний розбір битви та вдалих ходів? Де монографії про вдалі походи Хмельницького, чи чому Гонта переміг там-то, там-то? Зате маємо цілу смердячу кучу аналізів від доморощених воєначальників, чого там-то Святослав не переміг, що не доробив. Пацюки сидять в комірчинах та мнять себе Наполеонами, що могли зробити краще. А коли цей історик-пацюк отримує владу, то звично веде націю до катастрофи. Він втече, потім, з тонучого корабля. Знайде своє пасючине місце в еміграції. І почне писати мемуари. Ні, ні, він не винен. Він все зробив правильно! Винне щось інше, географічне положення, неприхильність фортуни, чи, улюблене виправдання наших невдах, менталітет, народна вдача. Ось нема в нас того-то, того-то, не вміємо те-то, те-то, пожалійте юродливих, я не винен!

Так і хочеться викопати тих підлот із домовин, плюнути в їх зігниле обличчя, і сказати:

Закрий пащеку хамів син
Відкрий книжки, що там побачиш?
Потоки крові, крик землі
Могили предків наших клятих
Повстання, війни, пекла дим
Кохання, зраду, Честь, Відвагу
Ганьба і слава є в крові
Лавр перемог, поразок грати
Життя, справжнісіньке життя
Не хлопський супчик сурогату
Їх били, били і вони
Сьогодні жертви, завтра кати

Comments

[sparrow-hawk.livejournal.com]

правильно

треба привчати до звички до перемоги, а не навпаки

[none-smilodon.livejournal.com]

Правильно москалі,пам"ятають тільки перемоги. Тому вважають себе неперможними. Якщо ти не вивчаєш нашу історію спеціально, то виникає враження що ми тільки програємо.І ЦЕ МАССОВЕ ПЕРЕКОНАННЯ ЩО СТРИМУЄ РОЗВИТОК.

[starfisher.livejournal.com]

Це все правильно, але з часів Богдана були одні поразки. Поразка за поразкою.
УПА, хоча вони й герої, також програли.

Я думаю, для вивчення перемог потрібна перемога сьогодні. Меленька переможна війна просто необхідна.

[starfisher.livejournal.com]

А про Хмельницького повно монографій і книжок.

[none-smilodon.livejournal.com]

Про те що він не доробив, в чому причини, ітп :(

[starfisher.livejournal.com]

Нє, саме про події, які називаються Визвольную Війною Українського народу.
Саме про цей період.
А далі була Переяславська Рада і період Руїни. Про неї також є матеріалі.
Страшний час, але він Був. Не викреслювати ж його з іторії?

[none-smilodon.livejournal.com]

Не викреслювати, але навыщо розжовувати?

Зміни точку уваги

[none-smilodon.livejournal.com]

Я давно думав над питанням тактування ісчторії. І ось що надумав. Історія ганебна відрізняється від історії славної тільки одним, точкою уваги Точка уваги це тей момент часу який ми обираємо основою для наших аналізів. Справа в тому що з глобальної, історичної точки зору не існує ані поразок, ані перемог у минулому, все можна трактувати з точки погляду нинішнього моменту. От наприклад Наполеон, французи його вважають славою нації, хоча він програв все що міг програти за остаточним рахунком. Але французи його поважають за перемоги, вони достеменно розібрали кожну деталь його успішних кампаній, який він був, як домігся мети.А поразки згадали одним рядком. Якщоб Наполеон був Українце,і потрапив в лапи наших історіків то він... не був би славною людиною. Ці підлоти вхопилисьби за його поразки, і хрюкочучи, перетворли йогов багно, з яим цим свиням приємно і звично жити. Але французи не зробили цього. Остаточний момент це ЗАРАЗ, з точки зори зараз Українці перемогли, вони незалежні, але... якщо заглибитись в історію ми знайдемо і наші поразки і перемоги. Та перемоги не цікавять наших істориків. Наприклад Гонта, крім геройскої смерті (нагадую, його засудили до багатьох днів публічних тортур перед стратую, але Гонта так сміявся над катами під питками, що бажаної мти публічне катування не могло дати, навпаки, тому його швидко стратили, і тортури виконували вже на трупі), так ось, якщо ми подивимось на його повстання, то знайдемо купу перемог, як і в наполеона, але... наші істроки краддькома згадують їх, зата поразку, боже як вони її розжовують.... з хрюканням, задоволено!

З приводу Руїни. Я взагалі маю сумнів що вона мала місце. Є багато даних що саму руїну, та її значення видумали наші недолугі інтелегенти в 19 ст. для того щоб доказати що ми нація нездар (так "Чорна рада" писалась саме для цього), цим наша недолуга тогочасна еліта виправдовувала своє небажання очолювати війскову кампанію за визволення нації.