none_smilodon | .rz: Долучусь до вправ ідеологів "нового націоналізму". (Reply)

Український націоналізм втратив свою прогресивну сутність не за один день. Цей процес розтягнувся в часі між 1991 та 2004 роками.
...
Насправді, унікальність становлення нації та держав в сучасній Україні та нестандартна логіка українського націоналізму грунтується на подвійному статусі УРСР в самій структурі Радянського Союзу. Україна була водночас і колонією, і частиною метрополії. В 1991 році на базі автономії "УРСР" утворюється національна держава.
...
Приблизно 2000-го року українська економіка перестає валитися у безодню. В кількох галузях встановлюються могутні монополії. Україна стає слабким імперіалізмом.

ЩЕ:
Сумнівність статусу УРСР криється в самій історії УРСР. Українська Радянська Соціалістична Республіка мала дві частини - та, що формувала СРСР та та, що після 1939 була відбита у Польщі. Фактично, тодішня Україна була чимось з кшталту сучасної Східної/Західної Німеччини у складі ЄС. З одного боку, безсумнівно існує "Франко/Німецьке ядро", з іншого боку, є те, що залишилось після розвалу Берлінської стіни: засцяні провулки, депресуюча економіка, безробіття та принижені люди. Умовно кажучи, уявимо що відбудеться після розвалу ЄС - Східних/Західних німців, що сперечаються щодо статусу їхньої батьківщини у Союзі Європейських Держав. Ймовірно, це буде щось дуже схоже на наші тьорки щодо СРСР.

Тепер безпосередньо по-суті. Є три основні проблеми українського націоналізму:

Він переміг. Наразі в Україні не-націоналістів немає. Погляди різняться лише у тому, що є гарним для української нації.

Навіть останній комуняка говорить про "національні інтереси" та "вітчизняного виробника".

Сучасний український націоналізм розділений на дві течії, кожна з яких є націоналізмом малої нації (борця з окупантами чи васала), тоді як українська нація є великою (потенційним окупантом).

Перший націоналізм, це т.з. "економічний націоналізм" донецьких, що з одного боку є копією ідеології режиму Франко в Іспанії, а з іншого - продовженням світогляду фундаторів Ірландського "економічного дива".

Другий, "дійсний", "реальний", "радикальний", сумновідомий націоналізм Львова.

Звичайно цей, як і будь-який інший, поділ є великою умовністю і не є підставою для ідентифікаційних пошуків, в які обидві течії схильні впадати (пор. "дві Хохляндії"), коли їх представники потрапляють в маргінал, але він дає змогу пояснити саму суть того, що відбувається з правою ідеєю в Україні. А відбувається наступне: витворюється третій, "інтегральний" націоналізм, що є "націоналізмом великої нації". Саме він має перемогти й узгодити погляди на історію, сучасність та майбутнє України.

Сучасний український націоналізм визначально непослідовний - несе консервативні цінності, користуючись ліберальною риторикою. т.ч. риторикою "прав". Особистостей, класів чи "народу" - не має значення. В своїй боротьбі за голови, український націоналізм пішов на вкрай небезпечний союз - з лібералами. т.ч. до суто консервативної ідеї, просякнутої духом примусу, пафосу боротьби з суспільною ентропією, марення величі, додалось таке недолуге дитя епохи "просвіти" як лібералізм. Націоналісти почали говорити про "права", про "свободу слова", про "Європейські цінності". Разом з ліберальною риторикою, прийшли і ліберальні "тьоркі" - скандали у кого більше "прав".

"Соціалізм": що важливіше, "права" індивіда на власність, чи "права" індивіда на "справедливий перерозподіл соціальних благ"?

"Регіоналізм": чи має конкретний хутор достатньо відмінностей від навколишніх, щоб вважатись окремим народом й відповідно користуватись "правом народа на самовизначення"?

"Глобалізм": чи маю я право безперешкодно стати гастрабайтером у Москві, чи все-таки мені ближчі будмайданчики Брюсселя?

Концепція "прав" непогано працює в суперечках тьоть Дусь проти тьоть Мань, за яблуньку на межі городів. Але будучи розповсюдженою на політику, вона перетворює правий фронт на безкінечну чергу сварок, скандалів та розколів. Слід завжди пам'ятати, наявність "права", передбачає наявність судді, яким в випадку Держави може бути лише окупант.

На останок, розповів сумну історію про одну анекдотичну Державу. Вона найбільша на континенті, але цього не визнає. Вона мала найпотужнішу зброю, але від неї відмовилась. Вона досі випереджає всіх суперників по військовим технологіям, але вперто не впроваджує їх у своє військо.

Навколо неї безліч малих сусідів, які хочуть, щоб вона їх окупувала. Коли її президент приїжджає на Кавказ, його просять ввести війська в Абхазію. Коли він прилітає в середню Азію, його вмовляють окупувати Карабах. Пороги резиденції президента в столиці, регулярно оббивають представники Молдови, що ссять як хочуть, її чобота у Придністров'ї. Приднєстровці чобота теж хочуть, але в склад цієї Держави. Диктатор сусідньої Держави, теж їде в столицю, він шукає собі нового Суверена, але в цій Державі його чекає розчарування.

Домінуюча на планеті імперія, з регулярністю в три роки намагається вмовити цю Державу стати імперією. Хлопці, кажуть вони, в чім ваші Національні Інтереси? Чого ви хочете? Кавказ? Середню Азію? Європейську частину Росії? Беріть, ми навіть вам за це гроші заплатимо. Але ця Держава не піддається. Не звертає уваги. Вона не любить себе, не поважає себе, і не хоче собі майбутнього. Ця Держава - Україна, а всі ці відмови, у нас називають просто - "патріотизм".

::топ-блог::