.ru: Брехня.

Знаєте де в СРСР проходив кордон між УРСР та РСФРР? Не по Криму, Донбасу чи Таган-Рогу. Кордон між Україною та Росією у СРСР проходив по партійним зборам комуністів.

Партійні збори в Україні це нудне формальне дійство. Ніхто з учасників в нього не вірить. Оратор виступає для галочки, порушник партійної дисципліни кається для галочки, всі присутні сидять для галочки, нудьгують, вирішують кросворди, а іноді не витримують і вголос пускають кпини над особливо кострубатими вивертами радянської пропаганди. Задні ряди регочуть, передні ховають посмішки, лектор робить вигляд що нічого не почув.

В Росії все по-іншому, в Росії збори первинного осередку комуністів це Шустер. Люди ошатно одягались, товариські суди були не фікцією, комуністичні ватажки робили полум’яні промови, алкоголіки щиро каялись, робітники аплодували, а соціально-активні жіночки публічно осуджували щось там, що прийнято було публічно осуджувати.

І що тут найцікавіше… потім всі ці люди йшли додому, сідали на кухні за горілкою з українцями і говорили правду. Що пропаганда забрехалась, що заводи розвалюються, що навколо тотальні блати та крадіжки. І слухали українців, до яких ставились з недовірою, бо ті на кухнях говорили так, що і на кухні говорити не можна.

Зараз ми маємо теж саме. Троллі-єдинороси це партійний актив, вони працюють по методичці. Хлопчики-кар’єристи та соціально-активні жіночки замолюють прогули коментарями. Аплодисменти натовпу це лайки.

Але є одна суттєва відмінність між цією ситуацією і застоєм, українців вигнали з кухні. Ми нарешті змогли переконати росіян, що ми іноземці, а нікому не прийде в голову говорити «за правду» в присутності не те що німця з ГДР чи югослава, але й естонця.

Але кухня нікуди не ділась.

Саме тому нас вбиває фантасмагоричність російської брехні. Це наші родичі, ми вміємо розмовляти з ними на одній мові, але вони нахабно нам брешуть.

Ми їм «закінчуй про супутник та Гагаріна, давай краще про ковбасу по-блату та дефіцит туалетного паперу», а вони нам ініціативний блиск в очах і довгу цитату з «Целіни», «Малой зємлі» і що там ще написав Брєжнєв.

Але правда нікуди не ділася. Росіяни брешуть. Вони знають що вони брешуть. Вони знають що за брехню доведеться відповідати.

І їм страшно. Їм страшно так, як ніколи не буває нам страшно, коли ми чуємо про підготовку російського нападу. Бо коли нам страшно, ми розчиняємо пінопласт в ацетоні, а коли росіянам страшно їм лишається лише відчай.

Брехня і відчай.

Відчай і брехня.

І це прекрасно.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/: