none_smilodon | Nov. 3rd, 2011

Одне з найголовніших питань в справі швидкої трансформації бидлосуспільства у суспільство повноцінне: «хто це все має робити?». Пояснюю, будь-яка зграя приматів, навіть така недолуга як зграя «Україна» знаходиться у стані динамічної рівноваги.

Попросту, щоб там не манділи кухонні інтеліґенти, в будь-якому стаді і будь-кого все за великим рахунком влаштовує. Умовний громадянин України (таксист, лікар, пенсіонер чи навіть буржуазний націоналіст з дрібним підприємцем) може голосно волати про те, що «так жити не можна», але варто комусь почати змінювати це «так», як вся маса бидла стає на диби («ааа! їздити з касовим апаратом!», «як так можна приватизувати медицину? хочу шари!», «щоб я годував власних батьків–пенсіонерів, а не інші податками? нізащо!») і починає захищати status quo.

Ми в Україні, відмінно це побачили у 2005-му році, коли Ющенко спробував за завітами свого кума Міхо Саакашвілі ліквідувати ДАІ. Що тоді трапилось? Кожна хохляцька гнида засумувала за хабарями цим бандитам з великої дороги і почала вимагати «порядку». На запит щодо захисту спокою у болотці бидлосуспільство швидко знайшло собі «пророка черні» – Юлію Тимошенко, що руцями своїх «любих подружок» швидко відновила для хохлобидла і ДАІ, й індикативні ціни, і взагалі швидко заспокоїла корупційну систему й вказала хабарникам куди нести гроші (на оплату місць у «чистих списках»).

Таким чином, проблема не в тому щоб знайти «Нового Вашінґтона» чи «Українського Саакашвілі», а в тому щоб не дати «підлій породі» (хлопам) цього «месію» зрадити та радісно хлюпаючи шмарклями побігти за черговою кремлівською вертихвісткою відновлювати динамічну рівновагу ніщєбродського хохлосоціалізму.

Традиційно, світовий досвід реформаторського троллінґу підказує три сценарії ломки хребта бидлозграї:

а. «Класичний». Він же силовий. Режим створює внутрішню армію, та силою чавить всі спроби суспільства «родичів депутатів» щось вякнути. Як не дивно, успішною спробою працювати за цим сценарієм є не Чілі з Піночетом, а Туреччина з Ататюком Мустафою Кемалем.

В Україні цей шлях неможливий з наступних причин:

1. Як показує приклад ліквідації техогляду, МВС успішно і нахабно здатне саботувати рішення політичного керівництва.
2. Як показує квола симуляція активності МВС на протестах чорнобильців і афганців, репресивна система прогнила в результаті множення пільг (окрім власне пільг сорокарічних пенсіонерів з ментівні, майже всі менти одночасно є афганцями і чорнобильцями).
3. Питання навіть не політики, а фізіологічного виживання нового режиму умовного «Українського Саакашвілі» – це питання якнайшвидшого застосування всього арсеналу репресій щодо саме цієї категорії населення, а також членів їхніх родин.

б. Другий сценарій власне Грузинський, сценарій що невдало був використаний першим президентом Грузії Звіадом Гамсахурдія, й феноменально втілений нінішнім керманичем цієї держави.

Зміст цього сценарію складається у використанні в якості «тарану реформ» націоналістів. Саме молоді люди з національного альянсу Саакашвілі слугували як кадровим резервом, так і фізичною підтримкою рішень Міхо. Кожен ДАІшник знав, якщо він не підкориться «могутнього поруху нації», до нього вночі прийдуть. І прийдуть не друзі-свати-брати-подільники менти, а прийдуть молоді й безжальні.

В Україні реалізація цього сценарію проблемна з ряду причин, це:
1. Тотальна інфікованість національного руху сексотами. Фактично, якщо ви не маєте справу з божевільним фанатиком («провокатором» як їх звуть), то перед вами позаштатний працівник.
2. Український націоналізм – щенячий. Для Грузії характерний гіпер-націоналізм, масові акції молоді в радянські часи “застою” викликали навіть спроби ввести російську мову в школах. Там де грузин палає, українець ще канючить щодо чиїхось прав. Не існує права використовувати якусь мову, окрім української мови. Російська мова в публічному місці має бути прирівняна до лайки і штрафуватись.

в. Сингапур. Сценарій Лі Куан Ю, це використання конкретного регіону чи конкретної субетнічної групи як опори режиму змін. Як це не смішно, але саме цей сценарій використовує у своїх фантазіях Янукович, вже анекдотично посилаючи на кожну посаду двірника по «донецькому».

Власне, цей сценарій не несе в собі чогось нового, й характерний для будь-якої держави людожерів з Африки де одне плем’я порушує статус-кво і встановлює режим жорсткого придушення інших племен.

Різниця лише в тому, що мета керманича племені має бути благородною й направленою на всю націю.

В Україні використання цього сценарію сумнівне з наступних причин:

1. В Україні не існує повноцінної етнічної групи, яка достатньо чисельна щоб її можна використати в якості каральних військ. Викликає сумнів можливість завезення в Україну 100 000 – 150 000 молодих чоловіків-представників якогось одного етносу, задля формування з них повноцінного карального апарату.
2. Регіональні клани швидко захоплюють чужі бізнеси та деградують до сентиментальних зв’язків з тубільцями (що власне вже і сталось з «донецькими»).
3. Єдина відмінна від «донецьких» достатньо сильна регіональна субідентичність, «галичина», є відверто кажучи негодящим людським матеріалом, істеричним сміттям, клубком провінційних відбросів чия активність обмежується кухонними чутками та блоґосферним вереском.

Таким чином, чи існує якийсь реальний сценарій перетворити зграю пільговиків, проституток, ґатарбайтерів, пенсіонерів, ментів, студентів, работоргівців, лузерів, афганців, наркоманів, вчителів та невдах що зветься «українці» на щось, що не викликає огиду?

Так, він існує. І складається він у тому, що…

(далі буде)

::топ-блог::