.rz: Чому «науковий атеїзм» – оксюморон?
Що не може не бісити в атеїстах, так те, що вони дійсно вважають себе розумними. Середній атеїст перебуває в сектантсько-параноїдальному світі, де всі дурні і не лікуються, один він тут сидить раціональний, розумний і розуміється на науці.
Як правило це далеко не так. Середньостатистичний атеїст це наочний доказ того, що напівзнання гірше за чисте невігластво.
Починається все з атеїстичного «зубила Оккама». Принцип леза Оккама – проста і красива річ. Вона вчить інтелектуальній дисципліні. Якщо щось можна відкинути без шкоди для результату, то це слід відкинути. Саме тому у всесвіті Лапласа немає місця для Бога. Без нього просто можна обійтись. Але у всесвіті атеїста, питання можливості винести щось за дужки, це доказ існування чи не існування того, що опиняється за дужками. Якщо прогнозуючи приблизне положення Місяця на небі можна упустити той факт, що Місяць і Земля обертаються навкруги спільного центра ваги, значить Місяць обертається навкруги Землі і точка. Елегантний інструмент впорядкування мислення, перетворюється в руках атеїстичного троглодита у віртуального дрючка з яким він бігає околицями. Дикун хапає скальпеля та біжить з ним чистити картоплю.
Скальпель ріже пальці. Дрючок повертається бумерангом. Зубило залишає потворні рвані рани замість рівних надрізів. Але не такий наш атеїст, щоб капітулювати. Хто завгодно тільки не він!
З широких штанів витягається Argumentum ad Ignorantiam. «Ось, – верещить атеїст розмахуючи файлом fallacy.txt – Помилка #012 тип Argumentum ad ignorantiam. Ви займаєтесь софістикою, бо Бога не існує поки хтось не доведе його існування!». І невтямки розумовому пігмею, що логічну хибу «Аргумент до невігластва» використав саме він. Як відсутність спростування не є доказом існування, так і нездатність щось довести не може бути доказом відсутності чогось. Невігластво це невігластво, невігластво це не аргумент.
У нашого атеїста душа на розхристанні. Підручники з формальної логіки, саме вони падлюки так підло підривають його найбільш науковий світогляд у світі. Він вже обізвав опонента фанатиком, софістом, демагогом, фундаменталістом та єзуїтом. Але чогось не вистачає. Сатисфакція не відбулась.
Критерій Поппера! Як він раніше не здогадався?! Ось зараз він притисне цього гидкого мракобіса. «Гіпотеза про всесильну істоту не може бути спростованою за визначенням! Який експеримент треба поставити, щоб довести що Бога не існує?».
Атеїст тріумфує. Атеїст протирає серветкою замацану пальцями і заляпану слиною клавіатуру.
Все це гарно, але подібне тлумачення цього принципу філософії науки є наївним. Критерій Поппера це критерій визначення науковості теорії, а не її істинності. Фальсифікаціонізм відповідає на питання, чи можемо ми застосувати до цієї теорії науковий метод, а не є застосуванням цього методу для спростування теорії. Науковий метод це сукупність способів, інтрументів і прийомів гарантованого (амбіція) досягнення істини і не більше.
Тому, якщо б атеїсти знались на науці, то на питання «чи існує Бог?», вони б відповідали «не знаю». Наука не просто не знає, але й не цікавиться цим питанням. Наука не цікавиться питанням існування Бога, бо для неї це нічого не змінить. Науку цікавить питання як влаштований всесвіт, а не хто його влаштував, бо відповіді на питання «як це працює» і «як він це робить» – ідентичні.
.
http://none-smilodon.kiev.ua/: