none_smilodon: (cyber-punk)

Ймовірно слід визнати, що говорячи про шлюб як чисто церковний інститут, ми лукавимо. Сім’ї штибу «хлопчик + дівчинка» та «хлопчик + багато дівчаток» були відомі Європі задовго до масового розповсюдження християнства.

Інша справа, що древня людина істота виключно раціональна. Якщо прибрати міські легенди про Ярил, у які древні люди вірили не більше, ніж ми в Інтернет-меми, а також традиційний коспей у вигляді вишиванок та стрибків через багаття, то створення сім’ї у ті часи це достатньо жорсткий кейс, де дуже досвідчені койчі пари племен ведуть силові переговори щодо системи взаємних гарантій (посаг, калим), розподілу готової продукції у вигляді нащадків та поділ майна подружжя у випадку розлучення. У цій історії жінка навіть після шлюбу знаходиться під захистом свого клану, аж поки не народить власний клан нащадків, який у випадку чого захистить її від татуся-бешкетника.

Та в якийсь момент з’явилась проблема: з якоїсь загадкової причини клан у Європі почав зникати, лишившись лише в середовищі скотарів, горців та мандрівних торговців. Я це пов’язую з відмовою від кущового способу вирощування злаків, який (привіт агроному Трофиму Денисовичу Лисенко) дійсно давав кращий результат за рахунок більшої інтенсивності виробництва, що досягалось активним використанням ручної праці з мотикою.

На відміну від мотики, рало (оббитий залізом дерев’яний плуг) не тільки вимагає більшої фізичної сили у використанні, але й за рахунок щільності посадки не потребу регулярної прополки, що хоча й дає менші врожаї, але позбавляє сенсу традиційну жіночу роботу.

Менша інтенсивність при меншій працемісткості виробництва, вимагає більших угідь.

Це в свою чергу вимагає захоплення все нових земель. Таким чином, сім’я це вже не союз чоловіка та жінки з метою досягнення матеріального благополуччя, а союз батька-вождя та 10-20 його синів, що зайняті корчуванням, обробкою, захистом своїх та захопленням чужих земель. Як показано в «Тарасі Бульбі», жінка в середньовічній аристократичній родині це лише пристрій з виробництва воїнів.

Тому, жінці у цей період потрібен захист від надлишкової експлуатації і цей захист їй надала церква. Як популярність православ’я в середовищі селян пояснюється величезною кількістю свят, коли працювати на пана було «гріх», так і традиційна набожність жінок відмінно пояснюється ухиленням від репродуктивного обов’язку. На відміну від своєї англо-саксонської товарки, яка народжувала «на убій», а потім замінювалась іншою дружиною, слов’янка талановито відлинювала від дітонародження ховаючись за рясою попа.

Таким чином, в кожній сім’ї з’явився свій попівський шпигун, проте церква за свій захист почала вимагати від жінки все більшого релігійного ентузіазму. Якщо врахувати, що на певному етапі населення переселилось у міста, й чоловік більше не відчував потребу в десятках синів, цілком логічним стало прагнення жінки до емансипації та секуляризації.

Досягти цього було не важко, особливо якщо врахувати, що до того часу саме розквітла національна держава, яка мала кепську звичку знищувати в періодичних війнах чималу частину своїх чоловіків. Результатом цього чудового процесу стали натовпи вдів, яким з одного боку була потрібна цивільна дієздатність, а з іншого їх так зручного було поставити за верстати, поки їхні чоловіки помирають у окопах.

Так виникла нова сім’я: сім’я вдівська, сім’я малодітна, сім’я міська. В цій сім’ї жінка народжує дитину, віддає її на виховання у державну школу (де дитині вбивають в голову шляхетність смерті за національну державу) після чого виступає агентом військкомату, в обмін на що, користується повним захистом національної держави.

Власне кажучи, це ми наразі і маємо: національну державу, що лежить у подружньому ліжку і своїми щупальцями (дільничі міліціонери, соціальні працівники) активно втручається у справи, які в цьому ліжку відбуваються.

І тут ми нарешті доходимо до міфічного рішення верховного суду США. Що саме зробили американці? Вони, з характерним для цієї нації цинізмом, почали демонтаж традиційної соціалістичної малодітної сім’ї, що заснована на зареєстрованому державою шлюбі. Як в США, так і скоро за їх межами, зникає святенність «штампіку». Абсурдується ідея втручання держави в особисте життя на стороні жінки (адже в новій сім’ї жінки або немає, або обидва учасники жінки). Зникає хоч якась логіка у «захисті від сімейного насилля» (ми дійсно маємо якось втручатись у п’яну бійку пари педерастів?). Ювенальна юстиція та усиновлення відтепер мають зміст тільки у випадку надання дітям цивільної дієздатності з моменту появи другої сигнальної системи.

Зникає зміст у нерівності при розділі майна подружжя.

І нарешті, жінка втрачає інтерес до державного шлюбу. Шлюб як запис у державній базі даних припиняє чимось відрізнятись від створення юридичної особи.

І це прекрасно.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (cyber-punk)

Особисто я давно прийняв для себе рішення: ніколи не коментувати конфлікти незнайомих мені людей які не платять мені гроші. В правильності цього рішення, довелось впевнитись, коли пара моїх фейсбучних знайомих, з якими я спілкувався особисто* побилися під час історії з укртранснафтою. Я тоді відмовляв їх через спільних друзів не знімати побої, бо «Пєтя і Бєня завтра перетруть». І перетерли. Бєня визнав що був не дуже правий і ледь не наніс всім разом збитки. А два придурки, один власник туристичного агентства, а інший з лівим цехом по виробництву чогось, ледь не зловили по умовному строку за хуліганку.

Так ось, мені плювати на Сашу Яктамйого. Це звичайний найманий працівник, людина з ім’ям що нагадує псевдонім порнозірки й можливо мрійник чи аферист. Але мені, як принциповому вестернізатору, не подобається реакція на це залишків політичного класу України.

Як казав бурят Віктор Цой, допоки не зустрівся з хунтовим «Екарусом» та став мацою, всі люди діляться на тих хто сидить на трубах, та яким потрібні гроші.

Арсеній Петрович Яценюк відноситься до тих, кому потрібні гроші, бо його труба в нахуй нікому не впала.
Але є нюанс. Справа в тім, що люди яким потрібні гроші, поділяються на тих хто їх клянчить, і тих хто їх вибиває.

Арсеній Петрович не може вибити собі гроші. І не може по тій простій причині, що за тиждень як залишені без бензину танки ЗСУ припинять зупиняти «молоді республіки», Арсеній Петрович опиниться в Лондонському сіті й «мес’є, же нема па сіжур» стане на біржу праці з резюме «екс-голова національного банку східноєвропейської екс-держави шукає роботу в інвестиційному банку». І хуй її отримає.

Бо такі персонажі як він, в Лондоні ходять на допити, а не на роботу. І уряд у вигнанні йому не світить, бо буде він складатись з Віктора Ющенка, трьох радянських українських дисидентів, п’яти діаспорян і тієї тьолки, що написала книгу про українські трактори.

Все. Людини з прізвищем «Яценюк» в штатному розписі Уряду України в Екзилі немає, а поїхати кудись за межі Лондона буде Аресенію після арешту активів не по кишені, та й полювання екс-комбатанти Яроша за екс-лідерами України влаштують епічне.

Тому Арсеній Петрович, ти не альфа-самець, а гамма-самка. За соціальним статусом Боровік (так його звуть?) знаходиться на три шаблі вище за тебе.

Ти керуєш урядом ніщєбродської країни, з тих, для яких в Британії є традиція вигадувати принизливу абревіатуру. Наприклад Росія – НПНЖ (Надійний Постачальник Нафти та Жінок). Чехія – ЯТБП (Я Там Блював в П’ятницю). Білорусь – ЄММНВ (Єдине Місце де Ми Не Воювали). Україна в цій системі зараз – ВЙНННГ – ВЕЛИКИЙ ЙОБАНИЙ НАБРИДЛИВИЙ НУДНИЙ НИЮЧИЙ ГЕМОРОЙ. І це твоя заслуга кролік, бо раніше ми були «Країна Дешевого Лайняного Пива» та та «Я Єбу Де Воно На Мапі».

І знаєш що Сєня найгірше? Як тільки Путіна знайдуть у кремлі повішеним, а Євгеній Примаков десь в Канберрі розсуне свої старчєскі сідниці для страпона Князя Уельського Чарлза, нас спробують випиздошити назад в Росію зі швидкістю м’яча на серії післяматчевих пенальті.

Але ми не дамось.

І це прекрасно.

ЩЕ:
* – Я взагалі, в своєму (секрет полішинеля) фейсбуці, після бана Нон Смілодона на тисячі друзів, намагаюсь додавати тільки людей, яких знаю особисто. Якщо ви приходите з жежечки, то якось маякуйте про це і повідомляйте хто заклав для оргвисновків.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Ну що маленькі бидлобабуїни, сідаємо у вогнища, беремо по кістці мамонта та слухаємо старого сивого бидлобабуїна про справи давно минулих днів, коли мамонти були динозаврами, тундри мангровими лісами, а великі бидлобабуїни спілкувались між собою не користуючись баном та іншим міцголітом.

Саме тоді відбувся історично перший «зашквар» Тані Монтян. Як і все, що відбувається з Танєю, це відбулось відверто нєлєпо: висравшись черговим наїздом на грантоїдів (Таня висирається на них, коли їй не дають грантові гроші) Монтян не розрахувала одного нюансу… грантоїди виклали у мережу чудову фотку з якогось свого двіжу, де Тетяна Миколаївна тихо-мирно спить на лавочці згорнувши своє буремне тіло маленьким, і (як стверджували автори) озонуючим навколишній простір ароматом сечі, калачиком.

«Хто тепер буде з нею спілкуватись?» запитав мене один з українських письменників по асєчці (ICQ, пам’ятаєте таке?) і почав передавати замовлення інших українських письменників на сеанси екзоцизму з показовим вигнанням Тані із коментарів (банити тоді вважалось некомільфо).

Власне кажучи, нові алчущі спілкування з Монтян швидко знайшлись. Знайшлись вони і коли вона «остаточно зашкварилась» з Васєю Цушко. Зашкварилась з виданням свого перекладу через грантожерський фонд «Відродження». Зашкварилась бєзобразною жіночою бійкою (нєльзя етого дєлать, нєльзя!) замість спортивного бою. Оповідками про «бикування без ресурсу» під час майдану. Зараз ось лямурами з «новоросскімі» уркаганами.

Повірте, якщо Тетяна уникне фізичної розправи, то нічим це для неї не скінчиться. Бо Монтян це не адвокат, блоґґер чи «громадський активіст», Монтян це лідер, а за сумісництвом головне божество секти Монтян.

Всі її матюки, та інше домінантне обсцикування лайкою навколишніх, це цирк не для нас. А ті для кого цей цирк, завжди знайдуться.

Інтернет це мільйони йолопів, котрі між собою лаються. І у кожного без виключень йолопа є вороги. І кожен раз, коли Монтян націлює на когось свій «золотий дощ» захоплюючого стилю полеміки, вороги об’єкту Монтянової ненависті отримують шанс поповнити ряди секти Монтян.

Бо ворог мого ворога мій бог.

Так було. Так буде.

І це прекрасно.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Якщо проаналізувати агітаційну продукцію партій і блоків на цих виборах, то можна прийти до висновку, що Блок Порошенка просто створений для того, щоб за нього проголосував оптимістичний говножер. Вся його реклама ніби каже: все налагодиться, все обов’язково налагодиться.

Радикальна партія Ляшка, якщо подивитись на фейсбук – ідеальний вибір для розчарованого лайноїда. Нас зливають, любий друже! При владі олігархи! Ляшко – не гей!

Партія «Народний Фронт» це рішення для понурого копрофага. Ну й що, що вони просрали Крим, але ж який рішучий вираз мордашки у нашого головного інтеліґєнта!

«Громадянська позиція» твій вибір, якщо ти – наївний гівноїд. Гриценко великий вояка. Так, ага. Дзеркало тижня – ну дуже чесна газета. З іншого боку, діти у них красиві.

Всеукраїнське Об’єднання «Батьківщина» для тебе, якщо ти – невиправний лайножер. Скільки разів ти вже голосував за неї? Зроби ще раз, ложечку за тата, ложечку за маму.

Партія «Самопоміч» – чудовий вибір для гівноїда ініціативного.
Партія 5.10 – лайноїда МММщика.
Свобода – тупого гівножера.
Правий сектор – гівножера принципового.
Ліберальна партія… ну ти і лайноїд!
Блок лівих сил – не дихай в мою сторону!
Опозиційний блок – хто наклав цю купу?
Сильна Україна – для сильних говножерів.

За кого ж голосувати на виборах? Голосувати на виборах треба за ту партію, членом якої ви є. Вже при спробі вступити в партію ви швидко дізнаєтесь, що жодній українській партії ви нахуй не потрібні. А нав’язуватись патії якій ти не треба зі своїм бюлетенем – ця явне гівножерство.

А гівножерство – не наш вибір.

І це прекрасно.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

У чудовій науково-фантастичній стрічці Oblivion, яка побачила світ у 2013 році, є прекрасний момент. Оператор командного містка (яка є насправді космічного масштабу мислячою машиною-паразитом) регулярно питає у своїх підлеглих «Ви досі ефективна команда?». В момент коли команда припиняє бути ефективною, в її сторону вилітають дрони та фізично знищують її.

Східноєвропейська (українська та російська) олігархія також є паразитом, але соки вона висмоктує не з планет, а з підприємств.

Саме тому, для прикладу, українських олігархів дуже смішать різні топ-100 найзаможніших (як створені для розводу на бабки лохів з тридцятого по соте місце). Українські олігархи не відчувають себе власниками цих фабрик, газет та пароходів. Всі ці Коломойські, Єфрємови та Ахмєтова контролюють їх роботу і вважають своєю виключно виручку, яку їм вдається вилучити не сильного пошкодив підприємство.

Звичайно, у цих людей є і власні бізнеси. Банки, мережні заправок, будівельні майданчики, торговельні-розважальні центри та кондитерські імперії. Це своє. Це побудовано з нуля.

А ось ГОКи, ТЕЦи, Припортові заводи та коксові батареї це сало, що переходить з рук в руки по колу, і має липнути до рук рівно настільки, наскільки кусень сала має лишатись куснем сала.

Звідси і мем рівня «ефективної команди» – «ефективний власник». Ефективний власник/менеджер це людина, яка контролюючи сало здатна охороняти цілісність шматка не дивлячись на жирність долонь. Поки власник ефективний, його прізвище з’являється в топ-300 безкоштовно і йому малюють мільярдні капітали, як тільки ефективний власник припиняє бути таким у колективній свідомості олігархату, в його сторону вилітають дрони з дублікатами печаток, рішеннями печерського районного суду та протоколами зборів міноритарних акціонерів.

Так ось до чого це я… Сергій Лещенко, коли Коломойський пропонує щось зробити з Укртелекомом це не месідж для нас «грабуй награбоване», це месідж для Ахмєтова. І звучить він так:

- Рінат, мені здається тобі час вирости з коротеньких штанців общака Алекса Грека та взяти відповідальність на себе. Бо мені починає здаватись що ти не ефективний власник.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Почну з очевидного: коли люди рівня Олександра Валентиновича Турчинова лохують людей рівня Володимира Володимировича Путіна, у останніх це як правило викликає певний подив. Помітьте, я не кажу що В.В. Путін щось з себе являє, є супермачо, чи має ненульовий вплив на рівні якоїсь там світової «геополітики». Це може бути правдою, чи може нею не бути. Важливе тут інше: Олександр Валентинович Турчинов, Арсеній Петрович Яценюк, Юлія Володимирівна Григян чи Олег-як-там-його-татуся Тягнибок є таким дном ієрархії, що про лохування навіть тєрпіли Путіна (за умови, що на певному рівні Путін тєрпіла) й мови йти не може.

Поясню на прикладі. У одного з наших діячів, Тетяни Монтян, в останній час була улюблена фраза: «бикувати без ресурсу». Поняття звичайно цікаве, але страждає на надлишкове визначення. Бикування за своєю суттю, це дії (навіть в формі слів) без належного забезпечення бази під ними. «Бикування з ресурсом», це вже не бикування, а аргументована розмова.

Так ось, уявіть себе дрібним бандитом. Ви не найсильніший, але й не найслабший в середовищі дрібних бандитів. У вас є якась умовна суперздібність, яка викликає повагу в інших бандитів. Ну там, вміння махатись три години поспіль, не губити свідомість після купи прямих потраплянь в тикву, чи талант першим лізти в бійку, навіть коли знаєте що відхопите (бикувати). Або у вас є ядерна бомба.

До кожного бандита прибиваються тєрпіли. Тєрпіли шукають захисту, поваги, чи навіть суду від бандита. І ось якось, до вас припирається сусід-тєрпіла та просить допомогти з розборкою з іншими сусідами по комуналці. Ви приходите на стрєлу, а там ще три таких самих бандита як ви. Загалом, вам чотирьом ці тєрпіли нідочого. Тому ви домовляєтесь між собою, що тєрпіли йдуть на мирову, а ви разом тіпа як гаранти цієї мирової.

Стукнули по рукам, розбіглись, а на наступний день тєрпіли розривають мирову, і під гигикання інших гарантів щімлять вашого тєрпілу.

Вам звичайно срати з високої башти на свого тєрпілу, навіть кидок інших гарантів теж не проблема (ви свій підпис не ставили, лише спостерігали), але все-одно якось несолідно виходить. Доведеться «мєри прінять».

Ці «мєри» ви зараз і бачите. Ситуація може закінчитись як завгодно, Крим може бути випіздошений на мороз, може стати Абхазією і відсмоктати років на двадцять в плані туризму, може просто формально залишаючись в складі України забити на центральний уряд. Це може перерости у війну, а може й в окупацію півдня України, чи в Януковича, що повертається в Київ на російських танках. Це може взагалі нічим не скінчитись, або на блакитному гелікоптері до Путіна прилетить Юлєц і щось таке нове «переможне» підпише. Питання в іншому, хто у цьому винен?

А винна в цьому екс-опозиція (чи довго «екс»?). Бо коли ти залучаєш когось до вирішення якихось суперечок, ти згоджуєшся на його владу. Бо коли ти щось підписуєш, будь готовий це виконувати. Виконувати, навіть якщо твій ворог просрав всі полімери, нажерся горілки, обісрався та блює бухий в Межигір’ї занюхуючи «Ґеннессі» брудною шкарпеткою.

А якщо ні, то ти друже бичара, а бикам роги ламають. Готуйся вмитись юшкою та скавчати в радбезі ООН.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Якщо шукати стихії частин світу, то стихія Америк це повітря. Стихія вітру, буревіїв, торнадо.

Африка це земля. Чорна, пасивна, ледача, здатная прийняти все що їй дають, включно з ріками крові, що її сито поїть нею темний тубільний характер.

Азія це вода. Вона мінлива, незбагненна, всепроникна. З води бере початок усе живе, але вода в кінці-кінців все і зраджує, лишаючи по собі прах.

Ну і нарешті Європа. Європа це вогонь. Царство пожежі, незламної енергії, осяйного світла. Кузня людства, що завжди кує меча, щоб підкорювати своїй волі пасивні стихії вітру, води та землі. Тверде рало, що вспорює брюшину чорної ледачої Африки, сталевий борт есмінця, що незламно рушить крізь хвилі океанами Азії, залізний гвинт літака, що підкорює свавільне і бунтівне небо.

Європа це вогонь. Вона палає, вона воює, вона бореться, протестує, ламає, живе.

Ось так Європа горить в Римі:

Ось так Стокгольмі:

А ось так в Берліні, Брюсселі, Лондоні:



Європа це стихія вогню, незгоди, гніву.

Та не всі це знають.

Наприклад, не знав це харків’янин і активіст євромайдану Дмитро Пилипець, що 13.12.13 запаркував свій мікроавтобус Mercedes Vito 1999 року навпроти двері під’їзду. Але невідомі європейці нагадали активісту євромайдану: Європа це вогонь.

Забув про це і депутат ужгородської міськради, активіст євромайдану Ярослав Шафарь, що 16.12.13 поставив свій чудовий червоний автомобіль Кіа в безпосередній близкості до нерегльованого пішоходного переходу. Але невідомі євопейці нагадали депутату: Європа це вогонь.

Схожу помилку зробив і активіст євромайдану Євген Буркут, 21.12.13 року він залишив свій мінівен «Фіат» на зеленому насаджені, але знайшлись європейці які нагадали активісту євромайдану Євгену – Європа це вогонь.

Ідентична історія 27.12.12 сталась у Харкові з активісткою євромайдану, волонтеркою Іриною Столяровою та її «Шевроле». Ірина сплутала зелені насадження двору багатоквартирного будинку де мешкає, з персональною безкоштовною парковкою, але прийшли анонімні європейці і волонтер Ірина дізналась: Європа це вогонь.

У тому ж Харкові, депутат обласної ради активіст євромайдану Іван Варченко теж сплутав. Сплутав, судячи з обрису бровки на фоні, перехрестя доріг з депутатською парковкою. Але Харків віявився європейським містом і депутат дізнався, що Європа це вогонь.

А закінчити слід, саме з того регіону, з якого все і почалось – з Закарпаття. Саме там 12.06.13 започатковано нову чудову традицію нагадування ролі вогню в Європі. Саме очільник місцевого УБОЗ, підполковник Кулітець Микола Миколайович (автомобіль дружини якого був так педантично припаркований на тротуарі) першим дізнався чим є Європа…
ЩЕ:
Пост присвячую великому другу Євромайдану, московському екологу-активісту http://lepestriny.livejournal.com/ [link]. Так старий друже, я тебе не забув…

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Гумор в тому, що після історії з Тетяною Чорновол, безліч блогірів мають здати свої яйця кудись на зберігання, бо вони більше не чоловіки, а жирні істеричні баби.

Якщо події 2004 року на деякий час привчили киян одягатись бомжами, то події 2013 поголовно перетворили учасників цього дійства на істериків. На початку здавалось, що революційний момент все спише, що крокодили тому і не літають, що вони гарно розганяють провокації в бложеках, але поступово увійшло у звичку.

І головне, всі ж знали що Танєчка брехлива нахабна лярва. Ан ні, пару бланжів і пущена юшка з носа й стада жирних баб з хуями вже підняли вереск про Януковича-Піночета.

При чому на істерику піддались навіть досвідчені бійці, яким сам майдан був в западло. Таня Монтян просралась у Пейсбуці на тему сакральної жертви Чорновол, яку підставила опозиція.

І що курва характерно, має право не відмовлятись від своїх слів. Номінальний власник машини – друг депутата від Батьківщини і засновника місцевого осередку «Фронту Змін». Котік за кермом – схоже що брав участь в афері Саші «Нічогонечуювашачесть» Альтмана [link] із захопленням TVi депутатом від БЮТ Княжицьким. Куди не плюнь, усюди висунеться огидна опозиційна мармиза.

Істина в тому, що вона сунеться завжди. Наша еліта у вигляді «влади» та «опозиції» живе однією великою шведською сім’єю, де всі один одному засновники підприємств, директори фірм та поручителі за кредитами. У свінгерів менше спільних тиємниць, ніж у Турчинова з Клюєвим.

Головне, вчасно пояснювати, що хто не наший той їхній. Що ідея не їсти гівно, то «технологія Банкової» щоб напитись поносу. Що блогір, то не капловухий лошок, а хитрий маніпулятор, що підтримує поганих, щоб вони стримували ще гірших. Правда у разі перемоги «поганих», блогірам швидко пояснюють, що голосувати треба все-одно за «поганих», щоб не допустити реваншу «гірших».

Але то вже деталі. То було епоху назад – позавчора. А блогір що було вчора не згадає. У блорігра коротка пам’ять. Блогір він як золота рибка. Постукав по склу – він підплив. Насипав корму – він поїв. Відійшов від акваріуму, а воно потусило хвильку біля стінки, нагидило у воду і попливло далі жити своїм риб’ячим життям.

Воно ж блогір, а блогір то золота рибка.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

У всій історії з Фаріон мене мало цікавить її комуністичне минуле. Ще в році 2007-му, коли я напівжартома висунув ідею люстрації «Комуністів, Комсомольців, Піонерів та Жовтенят» по нервовій реакції свободівців стало зрозуміло, що я персонально з своїм прадідусем у якого «кличка-прізвище революційніше за Леніна», а Сталін для нього був «Коба», набагато більший антикомуніст, ніж вся ВО «Свобода» зі всіма пєрвічкамі та центральним проводом разом узяті.

Ну не схожі ці люди на тих, хто б свій час відмовлявся давати клятви жовтенят, заявляли б що вони «недостойні комсомолу» і взагалі наривався на суспільне засудження.

Свободівці люди глибоко соціальні і навіть націоналізм у них соціальний, плюшевий, з поваленими парканами та турботою про пенсіонерів. Тих самих пенсіонерів, що в масі писали доноси на таких самих «буржуазних націоналістів» (хоча яка вони в жопу буржуазія? [link]) та засуджували тих, хто не йшов в жовтенята, піонери, комсомольці, а потім і «кандидати в члени», «члени» та «цека».

Тоді ж було так прийнято, у всіх батьки конформісти і взагалі гарні хлопчики не п’ють, не курять та не ведуть асоціальний антирадянський спосіб життя.

Все це природно, як християнський журналіст Коля Малуха, що полюбив мужеложців всім своїм протестантсько-фундаментальним серцем [link] чи Олена Білозерська, яка зараз проходить подібну анальну трансформацію [link]. Бітійо опрєдєляєт сознаніє, як вчили класики цієї самої ідеології комунізму.

Питання з Фаріон і «Свободою» абсолютно інше: якщо все дійсно так, то вони що, ідіоти? Треба бути рідкісним дегенератом, щоб сидячи в залі парламенту через три ряди від власного партійного керівника, дійсно думати що він тебе не згадає і твою брехню ніхто на білий світ не виставить.

Або є інший варіант: домовленість.

Свобода пройшла в парламент з іміджем хулігана. Ось зараз вони прийдуть, наведуть шороху і покажуть наскрізь переплетеній змовами бидлоеліті де раки зимують.

Натомість, ледь зайшовши в парламент, не рахуючи пару-трійку витівок, Свобода швидко захотіла стати такою собі респектабельною парламентською партією, яка сама ворогів б’є тільки картинно на камеру, але й щодо себе чекає що нижче пояса не вдарять.

Хуюшкі. Свободівці для елітки босяки. Ніхто не забуде, з ким і яку піонерську зорьку на якій зарніцє під час якої ударної комсомольської ударної стройки вони співали.

Хочуть вижити? Нехай знімають нафіг шалики «Юлі – волю» та мстяться заклятим друзям по опозиції. Найкращий спосіб чогось навчити цих хлопців – покарати кой-кого гаманцем [link]. Час одній не в міру розумній панянці заплатити пару мільярдів доларів перед виїздом в ФРН. Бо інакше любі друзі, стане ВО «Свобода» галицькою обласною ВО «Батьківщиною» щоб давати більше.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Павлуші Андрієвському снились хлопчики. Багато маленьких хлопчиків у сатинових трусиках плюхали у фонтанах та їли ескімо. Промені сонця гріли їх підліткові колінка та грайливо пестили кучері малих піонерів.

«А давайте зіграємо в зарницю – пропонував хлопчикам Павлуша, блискавично опинившись вже не посеред пляжу, а на горі-Ведмедиці оточений смарагдовою галявиною – ви будете ленінцями-партизанами, а я буду вас ловити як Гестапо!».

Хлопчики в сатинових трусиках з дзвінким реготом розбіглись лісом.

Задзвонив телефон.

- Павлуша, ти думал ми шутім гніда блядская? Ти хто нахуй такой, чтоб тєбя ждалі?

Голос зі слухавки вже інтонацією обіцяв неприємності.

- Ти знаєшь что с такімі как ти дєлают на зонє? Вас дажє нє пєтушат… ти слишал про кастрацію лампочкой?

- Будьласка, тоєсть пожалуйста, я попал в пробку…

Павлуша не чув про кастрацію лампочкою і дуже не хотів дізнатись деталі.

- Гдє ти, гной?

Павлуша був поряд. Він приїхав на зустріч за дві години, випив чотири пляшечки «Корвалолу» (Боржомі скінчилось вже на третій) і нервово заснув на водійському сидінні.

- Я тут на стоянкє.
- Хорошо, шуруй чєрєз дорогу.

На іншій стороні дороги на Павлушу чекав кремезний гомік. Точніше, це був не типовий підар, з солодких мажорних хвойд, з іміджем молодого Ляшка, це був накачаний справжній педераст, з тих, яких також визначав надійний гей-радар Павлуші.

Педераст відчинив дверцяту чорного мерса-»кубіка» («який несмак!» – подумав Павлуша) та плечем затиснув його поміж собою й іншим охоронцем. Попереду сидів водій і лиса потилиця на пасажирському.

- По поводу Орльонка ми тут нє шуткі шутім – потилиця навіть не розвернулась.
- Да, да… я всьо понял!
- Пльоночкі, фоточкі, дажє блядь трусняк с твоєй спєрмой! Урою сука, урою єслі чібучньош.
- Но у мєня нєт сколько…
- Мнє посрать. Хотя нєт, «посрать» тєбя тоже заводіт… – потилиця неприємно реготнула – мнє равнодушно єсть у тєбя ілі нєту. Час і Вова запустіт волну.
- Но у мєня нєту…
- Укольчіка подключай, как єбсті так вмєстє, а как платіть то ти дятєл одін?
- Он в курсє. У нєго тоже нєту – Павлуша ледь не плакав – нас Юля кіданула, обєщала і кінула…
- Мнє посрать. Вовє уже заплачєно, Таня закриваєт лажу по ширкє, доставай как хоч…
- У Віті ідєя появілась.
- Мнє похуй.
- Можєт давай Вова і на каво-та із фракциі сальйот?
- Нахуя?
- Ну он сольєт, а ми потом с Віктором на лаве єво раскрутім – Павлуша облизнув губи.
- Ну і кого подставіш, іудушка?
- Тєрьохов.
- В смислє?
- Он когда-то в Хаятє нажрался і ми с Уколіним його на хату візлі. Он ніхуя нє помніт. Скажем шо пльонка.
- І хулє взять с етого алконафта? Сосок із под Міра?
Павлуша захникав.
- Но в нас нєт дєнєг…
- Видумуй лучше. Поп Гапон?
- Нє повєдєццо. Компру скінєт.
- Кірілєнко, Соболь?
- Ето Юля прікроєт. Кожемяка?
- Етого хуя нє трогай – голений череп розвернувся і несильно вдарив Павлушу тильною стороною долоні в носа, з носа пішла юшка – он свой. Свой. Ти понял?
- Бондарьовіч – Павлуша зіпрів, йому було дуже страшно, але це був його єдиний шанс – Бондарьовіч заплатить, хай буде третім.
- Водочнік? Він теж ваш?
- Бондарьовіч заплатить – Павлуша важко дихав і вже уявив себе вдома – Я кажу так.
- Хорошо барсук – неприємне обличчя знову перетворилось на потилицю – Бондарьовіч так Бондарьовіч.

Потилиця вийняв з кишені якісь пласмаски, якими виявився мобільший телефон, аккумулятор до нього і кришка, зібрав конструкцію та увімкнув його. Гидка мелодія і він набирає номер.

Пауза.

- Вова, да Вова. Ставь трєтєво. Бондарьовіч. Бо – н – да – рьо – віч. Пускай говно по трубам. Отбой.

Гей-охоронець повільно відчиняє дверцята. Павлуша опиняється під променями сонця.

- Понєслась.

Охоронець сідає у авто. Кубік від’їджає. Номер – чергова порція семірок.

- Привид – думає Павлуша – чому у цих покидьків завжди есбеушний привид?

У носі пече. Дуже хочеться спати та пити. Хочеться заховатись під ковдрою і бачити сни.

«Ніяких хлопчиків. Більше ніяких хлопчиків».

Павлуша йде до аптеки купувати «Боржомі». Боржомі, серветки і пару флаконів “Корвалолу”.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Олег вошел следом. Внутри вагончика было тесно. Пахло краской и калом. Уличный фонарь через окошко освещал стол, стулья, ящики, банки с краской и тряпье.

— Ну вот, — пробормотал старик и вдруг, отбросив палку и авоську, опустился перед Олегом на колено, неловко оттопырив протез. Его руки схватили руки Олега. — Олег! Милый, послушай меня… я старый несчастный человек, инвалид войны и труда… милый… у меня радостей-то хлеб да маргарин… Олег, миленький мой мальчик, прошу тебя, позволь мне пососать у тебя, милый, позволь, Христа ради!

Олег попятился к двери, но старик цепко держал его руки:

— Миленький, миленький, тебе так хорошо будет, так нежно… ты сразу поймешь… и научишься, и с девочками тогда сразу легче будет, позволь, милый, немного, я тебе сразу… и вот я тебе десятку дам, вот, десятку!

Старик сунул руку в карман и вытащил ком бумажных денег:

— Вот, вот, десять… двадцать, четвертной, милый! Христа ради!

— Ну что… — Олег вырвал руку и выскочил за дверь, сбив со стола банку с окурками.

Потеряв равновесие, старик упал на пол и некоторое время лежал, всхлипывая и бормоча.

Владимир Сорокин, СЕРДЦА ЧЕТЫРЕХ

Уявимо собі на секунду, що в Україні легалізували «гомосексуальні шлюби». Точніше не легалізували, а скасували державну реєстрацію співжиття чоловіка і жінки й позбавили останню привілеї вимагати частку у майні його домогосподарства.

Це значить: живіть разом, єбіться, беріть кредити, народжуйте дітей, купуйте на ім’я один одного нерухомість й автомобілі, ведіть спільне господарство, але державу не коцають ваші відносини.

Не підлягають судовому захисту.

Хочете чогось іншого? Реєструйте юрособу. Наприклад, Товариство з Додатковою Відповідальністю «Сім’я Пупкіних». Або Командитне Товариство «Свінґ-група фанатів BDSM». Або Приватне Підприємство «Мормонська сім’я Смітта».

Зрозуміло, що як і зараз, ніщо не заважатиме парі педерастів вести «спільне господарство» та ділити майно спільного підприємства у випадку «розлучення».

Виникає питання, чи зупинить це «боротьбу за права»? Думаю, що ні.

Педераст, це бомба з годинниковим механізмом. Кожен педераст хоче мати молоденького коханця, не хоче трахати волохатого зморщеного старого педика і при цьому щосекунди старіє. Кожен день, кожен тиждень, місяць і рік ареал потенційних партнерів педераста скорочується.

І в цьому педераст стає несподівано схожий на мораліста-педоборця. Педоборець це борець з педофілією. Педоборець, це як правило жіночка за сорок, що немає статевого партнера і бажає обмежити коло потенційних статевих партнерів чоловіків свого віку жінками віку не молодшого за неї.

В ідеалі, після скасування державного регулювання у сфері сімейних відносин, ці рухи мають або злитись, або зійтись у непримиренні боротьбі.

З одного боку, збоченцям цікаво максимально розширити ареал свого збочення забороною на гетеросексуальні відносини до певного віку (14, 16, 18, 21… а потім і до 40), з іншого боку, дамочкам дуже захочеться повернути владу над власними статевозрілими дочками, які прогнозовано почнуть тікати з дому у 12 років.

І ось тут почнеться найцікавіше. «Ліга боротьби з гетеросексуальним сексом із жінками до 40″. «Комітет боротьби з нав’язуванням сексуальних шаблонів у сім’ях», «Інститут вивчення різниці між хлопчиками і дівчатками в контексті віку згоди».

Найперспективніший в цьому плані буде “Комітет захисту дочок лесбіянок”.

Тут тобі і педоборство, і вдала матері над дитиною, і захист збочення.

Дивовижним переплетенням лицемірства, ханжества та хіті буде сей рух.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:
none_smilodon: (Default)

Проблема нашої з вами дупкоболі (а це саме вона) не в дебільному жарті провінційного єврейчика, проблема в тому, що крах радянської імперії, як такої, не закінчився для більшості тубільного населення актом очищення, люстрації. На території РРФСР не було проведено жодної декомунізації, десовєтізації чи дебільшовизації.

Онуки і правнуки пейсатих революціонерів, героїчних комісарів та іншої картавої нечисті, з тих що був достатньо розумним щоб не продати за сто баксів свої комуналки, сталінки й минулі столові заможних міщан та втекти подалі в Ізраїль займатись проституцією (а на більше напівдикі за мірками європейських ашкеназів нащадки хазар були не варті), лишились у своїх новоспечених хоромах і доволі успішно інтегрувались у нову реальність.

Тому в новій реальності бути нащадком комісара стало не соромно. Не соромно було казати «мій дідусь чавив такий-то бунт», чи «моя бабця рахувала відібраний у селян хліб», чи «мій татко ґвалтував гуцулок і стріляв бандерівців».

Зрозуміло, що суспільство у якому нащадки першого покоління катів і далі сиділи у «реквізованих» кімнатах професорів Преображенських, дуже швидко припинило стидатися того, що «моя мати працювала у гастрономі, тому московська ковбаса у нас в холодильчку була» та того, що «мій батько працював в кадебе, ми хажували у бєрьозку».

А від цього, до туги за значком жовтеняти (я до-речі клятву жовтеняти давати відмовився, на відміну від…), піонерським галстуком чи депутатом-ленінюґентовцем вже не крок, а зроблений крок.

Далі ми маємо, те що маємо. Шмаркатих хохляцьких «антифа» у футболках з Че Геварою з червоними прапорами та лютий сум дітей понавезеної сюди у 50-х кацапні за безкоштовним бараком («Тоді квартири безкоштовно давали!»).

Причина цьому? Проста як двері: у 90-ті роки Росію не було окуповано США, її єврейську верхівку не було люстровано, а самих росіян не змусили соромитись своєї співучасті у совєтізмі.

Це якби німці зараз писали австріякам про спільне минуле, великі звитяги, Фау-2 та спільний Z4 Конрада Цузе, а потім створювали митний союз Германії, Східнопруссії та Палестини.

Як цьому зарадити? Дуже просто. Черговий крах Кремлівського Каганату наближається зі всією історичною неминучістю й у цей раз сеї помилки має бути не зроблено. Як німці вибачаються за гріхи своїх дідів, так у всіх країнах де лишився хоч один нащадок більшовика, мають щороку проходити уроки пам’яті жертв червоних комісарів. Україна, Росія, Казахстан, Литва, Латвія… навіть Ізраїль. Є хоч один російськомовний? Вивчай курва справи рук пращурів твоїх.

І це буде правильно.

::топ-блог::

.

http://none-smilodon.kiev.ua/:

Profile

none_smilodon: (Default)
none_smilodon

April 2017

S M T W T F S
      1
23 4567 8
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 08:27 pm
Powered by Dreamwidth Studios